У День Соборності, 22 січня 2017 року, Олесь Доній прочитав лекцію “В “Останній Барикаді про “Останню Барикаду”. Ми записали найцікавіше. Першу частину про перший арт-клуб “Остання Барикада” можна прочитати за посиланням, а зараз публікуємо продовження — власне, про мистецькі акції, які стали продовженням “Останньої Барикади”.

Я здивувався, дізнавшись, на якому рівні приймалось рішення про закриття клубу “Остання Барикада” в Києві. Я заходив до голови Печерської Адміністрації – а він каже “Ні, це наді мною”, заходив до Омельченка, який був міським головою – ні, це наді мною. Через кілька років я дізнався, що закриття відбувалося  на рівні Голови Адміністрації Президента. Отакою ми стали кісткою в горлі. Тоді ми зробили “Останню Барикаду” всеукраїнським явищем – як тачанка Міхновського. Закривають в одному місці – ми переїхали на інше.

Ми зробили понад 300 великих акцій. Так ми стали робити літературно-музичні фестивалі – і це було оригінально. Це теж було вперше, до нас цього в Україні ніхто не поєднував.

Остання Барикада завжди різними способами просувала українську ідею

Я зробив свій перший літературно-музичний фестиваль у 1998 році. Тоді ми ще зробили перший великий виступ Леся Подерв’янського – до того він лише на кухні для друзів читав.

Як придумуються фестивалі? Я тому й кажу, що середовище дуже важливе. Сиділи ми з моїм другом Сергієм Жаданом, сиділи ми й пили, мабуть, пиво. І каже він мені: “Я написав книжку “Anarchy in Ukraine”… проїжджав по Гуляйполю”. А я вже придумав фестиваль. Чи був би цей фестиваль, якби він цього мені не сказав – я не певен. Ми всі впливаємо один на одного, тому середовище конче необхідне.

Так ми організували День Незалежності з Махном.

Які там були новинки? Стояла велика сцена, як на День Незалежності, протягом чотирьох років там виступали найвідоміші українські музиканти. Поєднання непоєднуваного, за що нас довбали і ура-патріоти, і російські шовєрюги: День Незалежності з Махном. Не просто анархічний фестиваль, не просто махнівський фестиваль, а День Незалежності. Остання Барикада завжди різними способами просувала українську ідею. Махно асоціюється з вольницею, зі свободою, але для патріотичної аудиторії він той, хто змагався і з Центральною Радою, і зі Скоропадським.

Презентація фестивалю "День Незалежності з Махном" на Хрещатику. 2008 рік Фото: ostbar.com.ua
Презентація фестивалю “День Незалежності з Махном” на Хрещатику. 2008 рік Фото: ostbar.com.ua

Для першого фестивалю я поїхав на кіностудію, а режисер зняв багатосерійний фільм про Махна. Ми взяли у них в оренду фуру тачанок, все з кулеметів та гвинтівок, одяг. Він нам навіть подарував фанерний бронепоїзд, і ми його хотіли спалити, але доблесні селяни десь під Білою Церквою його встигли розібрати – ну правда, чого ж там фанера має безхозно стояти. Музиканти й літератори мали виступати в цьому одязі з тачанки, і далі я починав придумувати різні перформанси.

Зараз на багатьох фестивалях популярні так звані гутірки – виступи громадських та політичних діячів. У нас це було вперше – ми першими дали змогу зустрічатися на таких фестивалях, робити лекції. Ми першими стали робити такі гучні виступи літераторів – і ця подія стала потужним українізаційним поштовхом для Сходу і Півдня.

Більше подібних фестивалів на Сході й Півдні не було. Містечко Гуляй-Поле, де це відбувалося (понад 800 км від Києва – така логістика, що туди ще нелегко доїхати), знаходиться якраз на перехресті між Дніпропетровськом, Запоріжжям, Донецьком і Маріуполем. Величезний пласт донеччан до цього долучався і не лише. Вони зараз стали відомими журналістами й письменниками. Щоби привабити цю публіку українством, ви не можете туди одразу їхати з Бандерою та Шухевичем. Це – реальність. Потрібно в кожному краї знаходити щось своє – українське і вільне. Цього вистачає всюди. Дуже шкода, що ці визвольні персонажі змагалися між собою. Ми їх українізуємо і замиримо.

Росіяни дуже злилися на нас. Є така партія Союз анархістів України з Одеси, керівник – Азаров. Раз на рік вони випускали листівку проти нас – що ми кляті українські націоналісти, українізуємо Махна. А ми й справді це робили – ми його українізували. Без політики, без партійного забарвлення – ми чіплялися за те українське, що в ньому було, і розкручували. На жодному нашому фестивалі не було ніякої політичної реклами, але через два роки на виборах із тридцяти районів найбільшу прихильність українським партіям показав Гуляйпільський район. Це приклад того, як тонко, через культуру, можна впливати на психіку людей. Так, це була партизанщина. Маленькі укуси й уколи. Це те, що мало робитися масштабно на державному рівні. На щастя, наші патріотичні музиканти й літератори завжди в цьому брали участь, а “Остання Барикада” допомагала робити промоцію.

З нашими фестивалями пов’язано ще кілька кумедних випадків. Для кожного з’їзду я придумував окрему концепцію: десь урбаністичну – як у Харкові, де ми познайомились, до речі, з Сергієм Жаданом. Десь жартівливу – як-от серію акцій у Луцьку. На Івано-Франківщині ми робили традиційний фестиваль вертепів.

сеукраїнський фестиваль вертепів "Карпатія". 2010 рік. Фото - ostbar.com.ua
сеукраїнський фестиваль вертепів “Карпатія”. 2010 рік. Фото – ostbar.com.ua

До речі, ми знаходили вертепи на півдні і сході України, навіть в Донецьку. Наступного року донецький вертеп зробив такий само фестиваль у Донецьку. От вам і вплив. Щоби додати родзинку, ми запросили відомих музикантів, письменників, політиків, писали для них кумедні речі, вбирали у традиційне вбрання і робили виступи. Під час Майдану, наприклад, ми робили Зірковий Вертеп у Новорічну ніч. Багатьох дорогих людей, з якими ми організовували вертеп, вже немає з нами: Покальчук, Пелех…

Два фестивалі наші були заборонені: День Незалежності з Махном і Барикада на Тузлі в Криму.

Якраз точилася боротьба за острів Тузлу з Росією, і за часів Кучми вдалося відбити цю атаку. А ми придумали фестиваль: у Сімферополі, Керчі й на самому острові Тузла. В Керчі ми проводили його в тюрмі – і то була набільш схвальна аудиторія в Криму. То було в пам’ять Покальчуку, який досить тривалий час присвятив роботі з колоніями для неповнолітніх.

Ми присвятили окремий фестиваль Покальчукові – Київська Барикада – але це він підштовхнув мене до цієї ідеї, і я домовився зі знайомими в Керчі про цю колонію.

IV літературно-мистецький фестиваль «КИЇВСЬКА БАРИКАДА» імені Юрка Покальчука. 2011 рік. Фото - ostbar.com.ua
IV літературно-мистецький фестиваль «КИЇВСЬКА БАРИКАДА» імені Юрка Покальчука. 2011 рік. Фото – ostbar.com.ua

В Сімферополі була дивина – нам не сподобався великий холодний Будинок Офіцерів, який ми зорендували, і ми виставили свої кулемети й мікрофони на вулицю. Ми вже не вперше робили акції просто неба в Києві, Харкові чи Львові – завжди збиралися люди. А в Сімферополі ніхто не зупинявся. Літератори читають просто неба вірші – і кримськотатарські поетки, які взагалі вперше виступали й дуже хвилювалися – а вже тоді всі були зашугані й просто не зупинялись біля нас. Для мене це особливо прикро, бо Крим є моєю історичною Батьківщиною, мій рід там двісті років живе.

А от на Тузлу нас просто не пустили. Ми одержали сім офіційних заборон: від Кабміну Криму, Кабміну України, Міськвиконкому Керчі, СБУ, прикордонних військ і ще когось. Хоча туди курсував теплоходик до баз відпочинку. А у нас було гасло “На Тузлу з любов’ю”. Хоча ми везли з собою кулемети – ну в нас, ясно, своє почуття гумору. Потім я дізнався, що в Адміністрації Президента хотіли використати Тузлу як елемент суперечності між Україною та Росією, щоб знову побороти. Вони не хотіли, щоб ми забрали лаври першості.

Літературно-мистецький україно-кримськотатарсько- білорусько-російський фестиваль “Барикада на Тузлі”. Фото - ostbar.com.ua
Літературно-мистецький україно-кримськотатарсько- білорусько-російський фестиваль “Барикада на Тузлі”. 2008 рік. Фото – ostbar.com.ua

Що треба робити, якщо ваш фестиваль забороняють? А у нас була орендована ПДСка, бо нас мали показувати у прямому ефірі, кран для ПДСки і баржа, бо кран сам не попливе. Все дуже потужно. І прибігає директор порту і каже: “Вам туди заборонено. Ну то й що, що всі їздять, вам заборонено”. Я йому й кажу: “Тоді ми виступаємо в порту на причалі, ефірний час у нас орендовано, але щопівгодини буду виходити на сцену і казати, що це найбільш заборонений фестиваль України”. На що він махнув рукою: “Ай, їдьте куди хочете”. Далі – більше. Нас і там не пускали – не за порєбрік, а за якусь там смужечку, щоб нас не бачили на базі відпочинку.

А далі – ще смішніше. Прибігає до мене якийсь поет з отакенними очима.  Ну ви розумієте – літо, спека, пиво, він бігав кудись відлити. І каже мені: “Я на сцяв на СБУшника”. А я думаю: де він знайшов того СБУшника, тут жодного деревця немає… А я ж як керівник мушу все розгрібати. Потім виявилося, що по периметру в пісках сиділи СБУшники в чорному одязі, засипані піском. Ми ж привезли кулемети – чорт його знає, що вони подумали. Ми побачили скільки їх, коли вже поверталися – це було понад п’ятдесят чоловік. Потім їх Сашко Лірник українізовував, розповідав казки. І чого вони боялися – українського фестивалю, де літератори просто віршики читали?

Літературно-мистецький україно-кримськотатарсько- білорусько-російський фестиваль “Барикада на Тузлі”. 2008 рік. Фото - ostbar.com.ua
Літературно-мистецький україно-кримськотатарсько- білорусько-російський фестиваль “Барикада на Тузлі”. 2008 рік. Фото – ostbar.com.ua

Другий випадок: перший же День Незалежності з Махном. Фура тачанок, три автобуси журналістів. Кілька ПДС-ок, бо я вважав, що нас будуть показувати в прямому ефірі під час офіційного параду, і тут справжня трагедія: українські війська на навчаннях (а може й не українські, але Україна взяла на себе відповідальність) збивають літак з ізраїльтянами прямо над Донеччиною. Велика трагедія. І Ющенко замість зробити одноденний траур робить триденний траур. І скасовує День Незалежності взагалі.

Ми – країна, де якщо дуже хочеш провести фестиваль з Махном, то діяти треба по-махновськи.

Уявіть нас: великий бюджет, домовленості з музикантами. Хто нам повірить, якщо ми все це скасуємо? Ми не зберемо ні коштів, ні людей. І ми намагаємося все ж провести, і тут мені дзвонить заступник голови Запорізької ОДА. Я кажу, що заборона стосується лише державних органів, а ми не є державним органом. Ми почнемо з хвилини мовчання, але він мені кожні 15 хвилин надзвонює: “Вам заборонено, вам заборонено”. А я ж не вживаю нецензурної лексики. Деякі чиновники розуміють тільки якщо з ними розмовляти криком, як вони самі розмовляють. І після чергового “Вам заборонено, вам заборонено” я йому кажу: “А як ви нам можете щось заборонити, якщо в нас і так жодного дозволу нема?”

Ми – країна, де якщо дуже хочеш провести фестиваль з Махном, то діяти треба по-махновськи. До речі, пам’ятник, який ми поставили Махнові, так само не мав жодного дозволу.

IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль "День незалежності з Махном". 2009 рік. Фото - ostbar.com.ua
IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль “День незалежності з Махном”. 2009 рік. Фото – ostbar.com.ua

Щоб великі акції були цікаві, вони мусять мати родзинки. Їх було чимало: дещо придумуються друзями, деякі придумуються від власного багажу. На третій чи четвертий фестиваль з Махном ми домовилися з гуртом “Союз вільних художників” – Мухарським, Семесюком, Єрмоленком (вони ж не тільки люблять Махна, а й малюють такі провокативні картини) – ми думали, вони привезуть свої роботи. Чотири роки поспіль ми орендувати величезний стадіон, а за два кілометри був Будинок Культури, де в нас була друга сцена і навіть кінофестиваль. Він великий, на 700 місць, і ще є зала на 200 місць. Я подумав провести на першому поверсі виставку. Дзвоню голові ОДА з питанням: “А можна нам сто стендів для картин?” А він каже: “Ти що, смієшся? Я з усієї області ледве нашкребу 30 стендів”.

Перформанс з’являється із тяжких умов

Тоді я придумав перформанс “Картини з ніжками”. Як народжується перформанс? Працює асоціативний ряд. З того, що ти мусиш шукати нові можливості. Я згадав, що ми в школі щось вчили про “Хресний похід в Курській губернії” Рєпіна: стоїть п’яний батюшка, а навколо нього така ж п’яна паства. І ще чорно-білий фільм “Веселі хлопці”, в якому великий творчий колектив між собою побився-пострілявся і ось вони йдуть за якимось катафалком, приспівуючи й пританцьовуючи. От я поєднав ці дві речі, знайшов сто волонтерів і вручив їм по картині. На першому місці була картина була “Маленький Ющенко” – Федірко викупив за пляшку горілки в селі Хоружівка фотку Ющенка-немовляти, позбавив ознак статевості і зробив іконою – а далі йшла всіляка провокація: трішки еротики, трішки політики.

IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль "День незалежності з Махном". 2009 рік. Фото - ostbar.com.ua
IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль “День незалежності з Махном”. 2009 рік. Фото – ostbar.com.ua

Запросили ми гурт “Топ-оркестра” – циганський такий, у них ще Топор керівник. Де б ви цей гурт не поставили, вони можуть добре грати: в пабі, на сцені, в переході, на столах, на тачанках, на вулиці – вони можуть виступати навіть йдучи. Якось приїжджав наш Євген Гудзь, вони виступали, так би мовити, на розігріві. На мою думку, “Топ-оркестра” його переграли. Ось ці цигани йдуть поперед колони, а люди позаду несуть картини й танцюють. Перформанс з’являється із тяжких умов.

Ми завжди намагались робити щось таке, чого ніхто не робив до нас. Наприклад, перформанс “Поетична вітрянка” – ми його навіть провели двічі, хоча зазвичай не повторюємось. Піднімається до неба повітряна куля з поетом, нашпигована апаратурою, – і поета чути з небес. Він виступає вже не з тачанки – з небес. Ми робили так в Гуляйполі та Києві. В Києві нам не давали дозволу, але ми обійшли це, подзвонивши в міліцію. Ми подзвонили й попросили нас захищати. І поліція приїхала нас захищати, навіть не запитавши, чи є у нас дозвіл 🙂

IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль "День незалежності з Махном". 2009 рік. Фото - ostbar.com.ua
IV літературно-музичний андерграундовий фестиваль “День незалежності з Махном”. 2009 рік. Фото – ostbar.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *