Кілька слів про почуття, з яких постають романи і вірші. Про кохання сказано так багато, що замість додати ще кілька слів ми просто підібрали п’ять книжок, в яких історії закоханих перебивають подих і змушують серце битись частіше. Тут не завжди хепі-енд, і не завжди драма. Це не найгарячіші новинки-щойно-з-друкарні. Ці книжки витримані, як добре вино. Саме таку літературу ви знайдете в магазині «Останньої Барикади».

Кларісе Ліспектор “Час зірки”

Obkladynka_1.ai“Будьте обережні з Кларісе, — застеріг канадську письменницю Клер Варен, дослідницю життєтворчості бразильської легенди, давній друг Ліспектор, Отто Лара Резенде. — Це не література. Це чародійство”

Культова бразильська письменниця з єврейсько-українським корінням Кларісе Ліспектор має незвичайну, самобутню манеру письма. Її тексти – це магічний реалізм, поезія в прозі, достоту чаклування. Цей невеликий, на перший погляд, роман, який, утім, має 22 назви (!), варто читати розмірено. Це не просто роман — текст-ритуал. Так назвала його у передмові Інна Корнелюк.

“Травень, місяць метеликів-наречених, що пурхають у білому вельоні. Її поклик, можливо, був провісником того, що сталося ввечері цього ж дня: під зливою вона зустріла (вибух) перше в своєму житті кохання, і її серце забилося, як пташка, що тріпоче крильцями у клітці. Хлопець і вона дивились один на одного крізь дощ і відчули, що вони обидвоє з північного сходу, істоти одного виду, що вивчають одне одного. Він дивився на неї, витираючи руками мокре обличчя. І дівчина, щойно поглянувши на нього, полюбила його, як гойябаду з сиром”.


З непокритою головою. Українська жіноча проза

znepokЗбірка, що її дбайливо впорядкувала знана літературознавиця Віра Агеєва, охопила новелістику українських письменниць ХХ-ХХІ сторіччя. Замість розкривати таємниці сюжетів кожної авторки (а вони дуже різні) обмежимося тим, що назвемо їхні імена. А це Леся Українка й Ольга Кобилянська, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна), Грицько Григоренко, Уляна Кравченлк, Наталя Романович-Ткаченко, Катря Гриневичева, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Любов Пономаренко, Марія Матіос, Євгенія Кононенко, Галина Пагутяк, Людмила Таран, Оксана Забужко й Оксана Луцишина.

З передмови до книжки: “У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби. Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття“.


Марсель Тірі “Проїздом у Києві”

proyizdom-u-kiyeviІ трохи бельгійської літератури. Тим паче, що це автобіографічний роман класика Марселя Тірі, який до Києва потрапив у свої вісімнадцять у розпал Першої світової війни.

А тут — революція, вулиці перекриті барикадами, влада змінюється кожні кілька місяців і Російська імперія, на підмогу якій прибув елітний дивізіон Тірі, вже не існує. Під час чергової вуличної перестрілки юний офіцер знайомиться зі студенткою Лівією. В цьому вихорі політичних змагань (а кого тільки не зустрінеш у романі) Лівія — активістка польського націонал-визвольного руху.

Київ обростав барикадами, очікуючи на армію Муравйова зі сторони Дарниці. Неіснуючий вже Миколаївський міст, до болю знайома площа перед Софією, Михайлівський собор, в якому переховувались мирні кияни. Елітний автобронедивізіон, в якому служив Тірі, зайняв позицію нейтралітету, ще не маючи уявлення, як повертатись додому в Бельгію, що на той момент була окупована німцями. Лівія разом зі студентами-активістами готувалась до оборони свого Києва.

“Несподівана зустріч на київському подвір’ї (попри пережите тоді приниження), спогадування про личко цієї панни, яке все наче сяяло юністю в таємничому місячному світінні, заспокійливий затишок вітальні, що в ній ми вечеряли під абажуром лампи се ред меблів у тьмяних тонах, майже родинна атмосфера, люба всякому військовому блукальцю, – усіх цих деталей виявилося цілком досить, аби наснажити романтичні мріяння та прагнення жіночої ласки у вісімнадцятилітнього вояка…”


Оксана Забужко “Музей покинутих секретів”

muzeyДобрий роман для вдумливого читання, який триматиме в напрузі усі 832 сторінки. Масштабна сімейна сага трьох поколінь у часі від 1940-их до 2004 року, у яку Оксана Стефанівна майстерно вплела і детективну історію, і містичний трилер, і політичні перипетії, й ідеогію, і еротику…

В центрі сюжету – успішна тележурналістка Дарина Гощинська та її коханий Адріян. Подруга Дарини Влада гине в автокатастрофі. Дарина готує черговий випуск своєї програми «Діогенів ліхтар» — її героїнею стала Олена Довганівна, яка загинула в Другу світову війну в Карпатах під час бою між КГБ та УПА. Але програму закривають. Виявляється, що Олена Довганівна – двоюрідна бабця коханого Адріяна, і він зголошується допомогти Дарині довести її справу до кінця.

“Може, це і взагалі є найелементарніша суть Любови — людина, яка живе поруч із тобою і все запам’ятовує по-іншому. Таке постійне джерело подивування: світ не просто — є, він щохвилини тобі дається — досить лише взяти її за руку. Буває, й доволі часто, що нам одночасно спадає на думку те саме, одне перебиває другого: от-от, я власне це й подумав/подумала, — і ми мимохідь тішимося, мов відкрили в спільному домі ще один несподіваний закамарок, але, гадаю, якби в цю мить розійшлися по кутках і спробували викласти хід тої думки на папері, а потім порівняли, то з певністю виявилось би, що думали ми зовсім не те саме — а всього тільки про те саме, різниця очевидна. Множина (X) залишатиметься потужнішою за всіх умов. Тому так рідко буває, щоби двом людям снився один і той самий сон”. 


Інґеборґ Бахман, Пауль Целан “Пора серця”

celan_bahmanЦя книжка – не просто “чужі листи”. Це така собі прогулянка дорогою болю і кохання двох видатних німецькомовних поетів. Їхні почуття зародилися у повоєнному Відні, і попри розлуку, прожили яскраве життя у листах аж до 1961 року. Навіть по смерті Пауля Целана Інґеборґ Бахман вела листування з його дружиною Жизель, з якою зберегла теплі дружні стосунки.

«Пора серця» відкриває навіть більше, аніж знали самі поети – до неї увійшли також і ненадіслані листи Бахман і Целана.

З передмови до книжки: “Їхня “розмова” відбувалася наче й недавно, але вслуховуючись в кожне слово розумієш, що тепер люди не вміють так говорити чи так відчувати не вміють… Кожна поезія Пауля була для Інгеборг святим посланням, вона жила його текстами і знала, що і Він живе, якщо пише. Так, Целан жив, здається лише тоді, коли його творчість була потрібна, а під час “афери Голь” почав задихатись, так більше й не віднайшовши того цілющого кисню, щоб мати причину вдихнути на повні груди. Ні дружина Жизель, ні кохана Інгеборг, ні син Ерік не змогли загладити той біль, який принесло йому слово“.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *