Кілька слів про почуття, з яких постають романи і вірші. Про кохання сказано так багато, що замість додати ще кілька слів ми просто підібрали п’ять книжок, в яких історії закоханих перебивають подих і змушують серце битись частіше. Тут не завжди хепі-енд, і не завжди драма. Це не найгарячіші новинки-щойно-з-друкарні. Ці книжки витримані, як добре вино. Саме таку літературу ви знайдете в магазині «Останньої Барикади».

Кларісе Ліспектор “Час зірки”

Obkladynka_1.ai“Будьте обережні з Кларісе, — застеріг канадську письменницю Клер Варен, дослідницю життєтворчості бразильської легенди, давній друг Ліспектор, Отто Лара Резенде. — Це не література. Це чародійство”

Культова бразильська письменниця з єврейсько-українським корінням Кларісе Ліспектор має незвичайну, самобутню манеру письма. Її тексти – це магічний реалізм, поезія в прозі, достоту чаклування. Цей невеликий, на перший погляд, роман, який, утім, має 22 назви (!), варто читати розмірено. Це не просто роман — текст-ритуал. Так назвала його у передмові Інна Корнелюк.

“Травень, місяць метеликів-наречених, що пурхають у білому вельоні. Її поклик, можливо, був провісником того, що сталося ввечері цього ж дня: під зливою вона зустріла (вибух) перше в своєму житті кохання, і її серце забилося, як пташка, що тріпоче крильцями у клітці. Хлопець і вона дивились один на одного крізь дощ і відчули, що вони обидвоє з північного сходу, істоти одного виду, що вивчають одне одного. Він дивився на неї, витираючи руками мокре обличчя. І дівчина, щойно поглянувши на нього, полюбила його, як гойябаду з сиром”.


З непокритою головою. Українська жіноча проза

znepokЗбірка, що її дбайливо впорядкувала знана літературознавиця Віра Агеєва, охопила новелістику українських письменниць ХХ-ХХІ сторіччя. Замість розкривати таємниці сюжетів кожної авторки (а вони дуже різні) обмежимося тим, що назвемо їхні імена. А це Леся Українка й Ольга Кобилянська, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна), Грицько Григоренко, Уляна Кравченлк, Наталя Романович-Ткаченко, Катря Гриневичева, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Любов Пономаренко, Марія Матіос, Євгенія Кононенко, Галина Пагутяк, Людмила Таран, Оксана Забужко й Оксана Луцишина.

З передмови до книжки: “У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби. Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття“.


Марсель Тірі “Проїздом у Києві”

proyizdom-u-kiyeviІ трохи бельгійської літератури. Тим паче, що це автобіографічний роман класика Марселя Тірі, який до Києва потрапив у свої вісімнадцять у розпал Першої світової війни.

А тут — революція, вулиці перекриті барикадами, влада змінюється кожні кілька місяців і Російська імперія, на підмогу якій прибув елітний дивізіон Тірі, вже не існує. Під час чергової вуличної перестрілки юний офіцер знайомиться зі студенткою Лівією. В цьому вихорі політичних змагань (а кого тільки не зустрінеш у романі) Лівія — активістка польського націонал-визвольного руху.

Київ обростав барикадами, очікуючи на армію Муравйова зі сторони Дарниці. Неіснуючий вже Миколаївський міст, до болю знайома площа перед Софією, Михайлівський собор, в якому переховувались мирні кияни. Елітний автобронедивізіон, в якому служив Тірі, зайняв позицію нейтралітету, ще не маючи уявлення, як повертатись додому в Бельгію, що на той момент була окупована німцями. Лівія разом зі студентами-активістами готувалась до оборони свого Києва.

“Несподівана зустріч на київському подвір’ї (попри пережите тоді приниження), спогадування про личко цієї панни, яке все наче сяяло юністю в таємничому місячному світінні, заспокійливий затишок вітальні, що в ній ми вечеряли під абажуром лампи се ред меблів у тьмяних тонах, майже родинна атмосфера, люба всякому військовому блукальцю, – усіх цих деталей виявилося цілком досить, аби наснажити романтичні мріяння та прагнення жіночої ласки у вісімнадцятилітнього вояка…”


Оксана Забужко “Музей покинутих секретів”

muzeyДобрий роман для вдумливого читання, який триматиме в напрузі усі 832 сторінки. Масштабна сімейна сага трьох поколінь у часі від 1940-их до 2004 року, у яку Оксана Стефанівна майстерно вплела і детективну історію, і містичний трилер, і політичні перипетії, й ідеогію, і еротику…

В центрі сюжету – успішна тележурналістка Дарина Гощинська та її коханий Адріян. Подруга Дарини Влада гине в автокатастрофі. Дарина готує черговий випуск своєї програми «Діогенів ліхтар» — її героїнею стала Олена Довганівна, яка загинула в Другу світову війну в Карпатах під час бою між КГБ та УПА. Але програму закривають. Виявляється, що Олена Довганівна – двоюрідна бабця коханого Адріяна, і він зголошується допомогти Дарині довести її справу до кінця.

“Може, це і взагалі є найелементарніша суть Любови — людина, яка живе поруч із тобою і все запам’ятовує по-іншому. Таке постійне джерело подивування: світ не просто — є, він щохвилини тобі дається — досить лише взяти її за руку. Буває, й доволі часто, що нам одночасно спадає на думку те саме, одне перебиває другого: от-от, я власне це й подумав/подумала, — і ми мимохідь тішимося, мов відкрили в спільному домі ще один несподіваний закамарок, але, гадаю, якби в цю мить розійшлися по кутках і спробували викласти хід тої думки на папері, а потім порівняли, то з певністю виявилось би, що думали ми зовсім не те саме — а всього тільки про те саме, різниця очевидна. Множина (X) залишатиметься потужнішою за всіх умов. Тому так рідко буває, щоби двом людям снився один і той самий сон”. 


Інґеборґ Бахман, Пауль Целан “Пора серця”

celan_bahmanЦя книжка – не просто “чужі листи”. Це така собі прогулянка дорогою болю і кохання двох видатних німецькомовних поетів. Їхні почуття зародилися у повоєнному Відні, і попри розлуку, прожили яскраве життя у листах аж до 1961 року. Навіть по смерті Пауля Целана Інґеборґ Бахман вела листування з його дружиною Жизель, з якою зберегла теплі дружні стосунки.

«Пора серця» відкриває навіть більше, аніж знали самі поети – до неї увійшли також і ненадіслані листи Бахман і Целана.

З передмови до книжки: “Їхня “розмова” відбувалася наче й недавно, але вслуховуючись в кожне слово розумієш, що тепер люди не вміють так говорити чи так відчувати не вміють… Кожна поезія Пауля була для Інгеборг святим посланням, вона жила його текстами і знала, що і Він живе, якщо пише. Так, Целан жив, здається лише тоді, коли його творчість була потрібна, а під час “афери Голь” почав задихатись, так більше й не віднайшовши того цілющого кисню, щоб мати причину вдихнути на повні груди. Ні дружина Жизель, ні кохана Інгеборг, ні син Ерік не змогли загладити той біль, який принесло йому слово“.

16