Круз та Лис 3

***

І Херсон потрапив у цю історію. Місто засновано у гирлі Дніпра 1778 року. […] Ще однією умовою миру з турками була свобода плавби російських торгових суден через Босфор та Дарданелли. А за Дарданеллами вже — все Середземне море і весь світ. Що було обговорювати вже згадуваним ніжинським торговим грекам, як не цю історичну подію? Бо всі заморські товари до Ніжина й українські на експорт досі потрапляли транзитом через Туреччину. А тут вже можна вантажити кораблі й торгувати напряму. 

Якщо йти сучасним проспектом Ушакова у Херсоні від залізничного вокзалу до Дніпра, то вже за квартал до набережної, якраз перед білою висоткою готелю «Фрегат», ліворуч, ви побачите масивну старовинну будівлю в російському імперському стилі XVIII століття, наче хтось намагався побудувати з цегли терем-теремок із сіньми і ґанком — це херсонське Адміралтейство, як би дивно це не звучало для міста, в яке за останні сто років не завітав жоден адмірал. Зараз там управління морського торгового порту. На його дахах із вежками на радіоантенах гидять тисячі вгодованих зерном голубів, що жирують на завантаженні збіжжя в трюми якогось мальтійського чи турецького пароплава під причалом, і щоб хоч якось із цим боротися, час від часу у гучномовцях управління вмикають записи криків шуліки. Шу-гай-гай полетіли, на пам’ятник сіли. Пам’ятник теж незвичний, не людині, а кораблю — 66-гарматному фрегату «Слава Єкатерини», який спустили на воду 16 вересня 1783 року, якраз коли батько, Федір Лисянський, повіз Юрка й Ананія у Морський кадетський корпус. На відміну від Портсмута, де досі зберігають під причалом Нельсонову «Вікторію», «Слава Єкатерини», звісно, не збереглася,— розібрали на дрова за звичаєм тих часів, і її відтворили через два століття в камені.

Саме тут, де зараз готель «Фрегат» і пам’ятник фрегату, кажуть, і була перша херсонська верф під захистом невеличкого укріплення на переправі, так званого Олександер-шанцю, й мала вона шість побудованих Іваном Ганнібалом корабельних елінгів для закладання й будівництва нових кораблів, майстерні й казарми. Особливо пожвавилося будівництво флоту, коли наступного року сюди прибули три тисячі корабелів (робітників корабельної верфі) і сімсот моряків під командою капітана другого рангу Федора Ушакова, на чию честь названий проспект. Пам’ятник вже адміралові Ушакову, єдиний у світі, стоїть вище по проспекту, перед головним корпусом Херсонської державної морської академії. Щоб адмірал не нудився посеред сотень курсантів у матроських форменках в перервах між парами. Ушаков, мабуть, також єдиний адмірал, якого церква причислила до лику святих. Правда, церква російська. Його капличка, теж, думаю, єдина на світі, також неподалік. 

Спущені на воду в Херсоні лінійні кораблі й фрегати тягнули на буксирі за баркасами й вельботами через мілководне гирло Рвач у лиман, і вже в Станіславі, під захистом ще одного шанцю й батареї, озброювали їх гарматами й щоглами, реями та іншим такелажем. А коли стали будувати 110-гарматні флагманські тридечні кораблі — взагалі виводили їх через гирло в лиман на так званих «камелях» (верблюдах) — двох понтонах, між якими «підвішували» на канатах корпус корабля. Ну, як сучасний плавучий док, тільки дерев’яний. Не дивно, що у ХХ столітті Херсон був столицею плавучих доків, які так натаскалися збирати на тутешніх суднобудівних заводах, що їх тягнули звідси буксирами до всіх чорноморських портів, до всієї Африки (бачив один з них на острові Дахлак в Ефіопії) й навіть на Далекий Схід через Панамський канал. До того ж сам Панамський канал вони проходили, прийнявши воду в баластні цистерни тільки на один борт і таким чином поставивши док «на попа», бо в нормальному стані він не влазив у канал по ширині. 

Усі ці камелі й доозброєння у Станіславі (не плутати з Івано-Франківськом) були доволі незручними, і не дивно, що зрештою Адміралтейство перенесли у Миколаїв на глибокий Південний Буг та Інгул. Але сталося це лише 1827-го, коли адмірал Грейг переконав у цьому вже царя Миколу І (ще б пак, Микола Миколаїв не образить). За період існування Херсонського адміралтейства з його стапелів було спущено 43 лінійних кораблі (110-гарматних — 18, 74-гарматних — 9, 66-гарматних — 16), три бомбардирських судна, два люгери, вісім транспортних і близько 110 дрібних суден. 

І пояснення, чому цього не сталося одразу після заснування Миколаєва, лежить на поверхні, варто спитати себе, а з якого лісу будувалися усі ці кораблі? Для довідки: єдиний ліс у Таврії — Олешківський, або так званий Ліс Ющенка (він його героїчно рятував від пожежі під час візиту в Херсон). І ліс цей висаджено вже в наш час, у 60–70-ті роки ХХ століття. Отож, із якого такого дерева були все ж таки побудовані усі ті лінійні кораблі й фрегати? І це ще один несподіваний привіт із Ніжина. 

Річ у тім, що весь «стройовий ліс», так звана корабельна сосна, в наших краях ріс на правих і лівих притоках Дніпра, на Прип’яті та на Десні. Його пиляли й складали вздовж берегів річок усе літо, осінь і зиму, а з настанням весняного паводка скидали у стрімкі річечки, і вже на Дніпрі, на широкому плесі, колоди зв’язували у великі плоти і відправляли у дворічне плавання на Херсон. По високій весняній воді першого року вони сплавлялися до Єкатеринослава (сучасне місто Дніпро), збудованого вище від Дніпрових порогів, там колоди частково використовували для будівництва міста, а частково чекали наступної весни в затонах, щоб на високій воді проскочити пороги, через які їх проводили спеціально навчені дніпровські лоцмани, чия професія, як і плоти, остаточно зникла лише з побудовою греблі Дніпрогесу 1932 року. Втім, в іншій частині України, у Закарпатті та на Буковині, плоти з карпатським лісом ось так сплавляли гірськими річками і Прутом аж до Дунаю ще у 1960-х роки, і ми знаємо, як саме виглядали плотогони, як вони скакали по плотах у спеціальних чоботах з шипами, як лаялися. Скільки заробляли, як скеровували довгі каравани плотів стерновими веслами на перекатах і варили куліш на ватрі біля куреня просто на плоту на спокійних ділянках річки. На карпатських річках їх називали бокорашами, а на Поліссі — плисаками. 

Річка Остер, ліва притока Десни, була одною з тих, довкола якої росли ті корабельні сосни. І навіть будували «на місці» якісь невеличкі кораблі, як ось та піднята з дна Дніпра під Хортицею запорозька бригантина, за однією із версій збудована десь на сучасній Чернігівщині і спущена по річках й через пороги на Запорожжя під час війни 1735–1739 року. Тож коли перелякані сучасні ніжинські краєзнавці знаходять у якомусь селі зруйновані остови завеликих для цих річечок кораблів і починають метикувати, коли ж це річка Остер була такою судноплавною, щоб нею аж бригантини піднімалися, вони дарма напружують фантазію. Ніколи. Ця бригантина чи галера мала проплисти річкою лиш один раз і лиш в один бік — навесні, в розлив. 

 

Антон Санченко

 

Санченко для ОБ 2

Уривок наданий видавництвом “Комора”

Придбати книжку

73