Як і обіцяли, продовжуємо створювати для вас «сидрові маршрути». Разом з гідом Софією Грабовецькою та командою “Радіо ОБ” вирушаємо на пошуки нових цікавих історій, що ховаються на знайомих вулицях Києва. Закохуємо та закохуємося в місто, фотографуємо найцікавіше, робимо перерви на ковток холодного сидру з “Білого Наливу“. І вам радимо витратити годину-дві, аби відтворити щось подібне.
1. Старт маршруту. Білий Налив (Хрещатик, 23а)
Тут все зрозуміло. Найкрутіша в місті черга. Сидр, настоянка, лимонад, устриці, хот-доги та пироги – по 29 гривень.
Лайфхак: авоську з великою пляшкою сидру та настоянкою можна взяти без черги.
2. Обпалені вогнем маскарони (Хрещатик, 32)
Причина першої нашої зупинки – дещо моторошна, але дуже важлива для розуміння історії вулиці та міста в цілому. Річ у тім, но перший поверх будинку біля ЦУМу – одна з небагатьох пам’яток про те, яким Хрещатик був на початку двадцятого століття, до Другої світової.
У вересні 1941 року Хрещатик підірвали.
Після вибуху почалася страшна пожежа, яка майже винищила всі будинки. Суперечки щодо того, хто саме був винен в цьому, ведуться і досі, однак все більше переконливих джерел вказують на те, що головну вулицю міста було зруйновано саме радянською стороною.
Наразі не про це, а про те, що на цьому вцілілому поверсі можна побачити 4 маскарони – обличчя, на трьох з яких ми дуже чітко бачимо сліди пожежі. І лише одне обличчя збереглося і все ще дивиться на перехожих згори.
3. Пам’ятник Паніковському (Прорізна)
Йдемо Прорізною. До речі, таку назву вулиця отримала за те, що вона «прорізала» земляний вал, зведений ще за часів Ярослава Мудрого.
Поки підіймаймося до пам’ятника Паніковському, слухаємо гастрономічні історії.
Наприклад, про те, що на розі Прорізної та Хрещатика знаходилася надзвичайно популярна кондитерська «Жорж». Вона продавала 500 пудів шоколаду та 2000 подів шоколадних цукерок на рік. А «торт від Жоржа» вважався найкращим подарунком, коли необхідно були, йдучи в гості, вразити господарів.
Конкурентом «Жоржа» була кав’ярня «Семадені», яка розташовувалася трохи вище Хрещатиком. Тут готували безліч цукерок, тортів, тістечок, морозиво, креми та прохолодні напої.
Кажуть, що й сам Лисенко любив поласувати «у Семадені» ананасами з морозивом. Але найчастіше сюди приходили, аби замовити каву з булочками або взяти тістечка з собою.
Повертаємося до Паніковського – відомого персонажа Ільфа та Петрова, який мав цілком реальний прообраз. Взагалі, київські жебраки – це була така окрема «каста» людей, навколо яких створювалося безліч легенд. Певну класифікацію цієї спільноти можна знайти в повісті «Київські прохачі» Нечуя-Левицького.
Так от, серед «прохачів» і, справді, було багато «ніби сліпих». І гроші вони нерідко не просили, а просто «брали». Поки ви переводите такого сліпого через дорогу, його рука вже витягає в вашої кишені гаманець.
Цікавий факт:
Як будете біля Паніковського, підкладіть під його черевик дзеркальце. Побачите секретну відповідь жартівливого героя на всі докори сумління та інші питання.
До речі, на іншій стороні Прорізної працював ще один легендарний жебрак Шпулька. Він нажебракував собі на розкішний триповерховий будинок на Бульварно-Кудрявській (і здавав в ньому кімнати за немалі гроші), та й взагалі зібрав солідний капітал.
Вдень він був головою корпорації київських жебраків, а вночі працював зв’язним між різними бандами грабіжників.
4. Пам’ятник Лесю Курбасу (Прорізна)
Наступна зупинка – пам’ятник Лесю Курбасу. До речі, осередок «Молодого театру» спочатку збирався на Фундуклеївській (Хмельницького), а в 1918 році за підтримки численних прихильників театр зміг орендувати триповерховий будинок на Прорізній, 17.
І хоча театр проіснував лише 2 роки і так не встиг повноцінно почати роботу в новому будинку, він, справді, здійснив власну культурну революцію. Врешті-решт, «…бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання і популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!...» — ідея позачасова та універсальна.
В 1976-ому було створено «Молодіжний театр», який спочатку давав вистави в будинку культури на Прорізній, 8, а потім повернувся на Прорізну, 17. В 1995-ому його знову було названо «Молодим театром». Так замкнулося коло цієї театральної історії.
4. “Мечеть” на Пушкінській
Звертаємо на Пушкінську і заходимо на одне з зелених подвір’їв.
Бачимо білосніжний купол та яскраві «мінарети». Спершу здається, що ось так у самому центрі Києва заховалася мечеть.
Але насправді це просто стилізована альтанка при посольстві Туркменії. Якби там не було, цікава знахідка та чудове місце для перепочинку.
5. Ліфт для одного (Прорізна, 11б)
Якщо є час, можна зайти в будинок на Прорізній, 11Б і покататися в найменшому ліфті у місті.
Старенька система дверей і тросів, яку вже майже ніде не знайдеш, і дуже-дуже маленький розмір (в кабіну ледве може вміститися одна людина) – ще одне місце для селфі та нових вражень.
Є кілька легенд щодо того, як з’явилося це чудо техніки. Романтична історія каже про те, що генерал, який проживав в цьому будинку, був дуже підозрілою людиною і вважав, що ліфт для одного – це спосіб захиститися від непроханих попутників. Більш ймовірна версія – ліфт добудовували згодом, і просто технічно не могли вмістити більшу за розмірами кабіну.
6. Видавництво Кульженків
Видавництво Кульженків знаходилося на Пушкінській, 4. І хоча будинок не зберігся, варто зробити на початку вулиці зупинку, аби згадати історію цього підприємства.
По-перше, тут видавалися листівки та альбоми з видами Києва, завдяки яким ми й зараз можемо уявити, яким було місто на самому початку 20-ого століття.
По-друге, тут публікувалися дуже важливі журнали, присвячені українському мистецтву. Зараз би ми сказали, що вони створювали унікальний контент. І були новаторами у сфері дизайну.
По-трете, саме типографія Кульженків друкували і державні бланки, і цінні папери, і безпосередньо гроші для уряду УНР.
Наразі на стінах сучасних магазинчиків та кав’ярень на вулиці можна знайти листівки з видами старого міста, які дуже схожі на ті, що видавали Кульженки.
А на Пушкінській, 7 розташувалася затишна кав’ярня/книжковий магазин під назвою «Моя книжкова полиця».
7. Каретний проїзд (Пушкінська, 8)
Вчимося дивитися вгору. На Пушкінській, 8 зберігся чудовий каретний проїзд – арка з ліпниною в грецькому стилі. І навіть спеціальні «стопери» для воріт.
Йдемо далі і потрапляємо на приємне, дуже зелене, подвір’я. Ідеальне місце для 1-2 келихів сидру та перепочинку. В якості бонусу – дивних пес на гіллі та півень, що ніби надсилає привітання до Chicken Kyiv.
8. Фундуклеївська жіноча гімназія (Богдана Хмельницького, 6)
На розі Пушкінської і Хмельницького – будівля, в якій протягом кількох десятиліть діяла Фундуклеївська жіноча гімназія.
Неважко здогадатися, що гімназія (як, власне, і вся вулиця) були названі на честь Івана Фундуклея, київського губернатора та відомого мецената.
Гімназію було засновано в 1860-ому році. А її випускницями стали, наприклад, Анна Ахматова, Наталя Полонська-Василенко та Катерина Десницька — майбутня принцеса Сіаму.
9. Театр Бергоньє / Театр імені Лесі Українки (Богдана Хмельницького, 5)
Остання зупинка цього разу – театр імені Лесі Українки, який знаходиться в будівлі з дуже насиченою історією. Точніше, спочатку з’явилося дерев’яне приміщення цирку, потім – кам’яний будинок, в якому працював цирк-театр «Альказар».
Потім протягом 20 років цей будинок орендували різні режисери та антрепренери, а наприкінці 19-ого століття у ньому відкрився один з перших в Києві кінотеатрів.
Екскурсія: Софія Грабовецька
Фото: Дар’я Мангубі
Сидр та настоянки: Білий Налив
Гуляли: Банько Марія, Лавренчук Марина, Жуковська Марія, Олексієнко Руслана
