Катерина Білетіна відома серед поціновувачів сучасного мистецтва насамперед як портретист: безпрецедентний проект «Галерея українських облич», портрети-реконструкції «Молода Леся Українка», «Молодий Іван Франко», «Портрет Романа Шухевича», портрет Президента України Віктора Ющенка «Президент у вишиванці». 2016 року у видавництві «Родовід» вийшла її книжка «Беззахисність перед красою» — альбом реконструкцій народного одягу з різних куточків України, де кожен образ художниця писала з сучасних дівчат.
Катерина живе та працює в Одесі, і водночас багато подорожує Україною.

3

Про галерею українських облич

Моє захоплення українською культурою розпочалося зі співпраці в дитячому журналі «Соняшник», де головним редактором була Леся Вороніна -— українська патріотка, письменниця та радіоведуча. Знайомство з пані Лесею перетворилося на свято серед академічних буднів (я тоді навчалася в Національній академії на живописному відділенні) і щасливу дружбу.

Ідея створити галерею українських облич з’явилася у 2004 році, з часів Помаранчевої революції.

Я готувалася до вступу в аспірантуру НАОМА і почала малювати серію портретів моїх друзів в українському одязі для звітної виставки. За 12 років я намалювала 100, а може й більше портретів наших сучасників, використовуючи деталі народного вбрання, які, на мій погляд, надають образу особливу естетичну виразність. Я багато подорожую Україною, зустрічаю різних людей в цих мандрівках, спілкуюся з ними і малюю їх портрети в народному одязі. І для них, і для мене це цікава подорож в глибини минулого, доторк до історичної спадщини.

4

Про магічний реалізм

Інтуїція підказує, що ця земля, Україна, потребує більшої уваги до своєї народної традиції. Жанр, у якому працюю, я називаю “магічним реалізмом” — тому що намагаюся розповідати історії, які допоможуть глядачеві звернути увагу на речі, яких він, можливо, не помічав. Краса народного вбрання, його естетична довершена композиція в поєднанні з обличчям сучасної людини створюють новий образ, де людина постає магічно перевтіленою.

Народний одяг стирає межу між сучасним і минулим — і за цим цікаво спостерігати.

Чому малюю портрети? З дитинства для мене дивитися на обличчя людини — це дуже хвилюючий процес; деякі обличчя буквально засліплюють, це як природне явище! Для проекту «Беззахисність перед красою» я використовувала фотографії: старовинні — з книги Івана Гончара “Україна й українці”, які я інтерпретувала в сучасному плані, фото моїх друзів, і навіть кількох моделей з глянцевих журналів. Часто починала з того, що вдивлялася в стару чорно-білу фотокартку, бачила в ній певну інтригу, фантазувала, намагалася розфарбувати костюм, в який одягнена людина – з цієї гри виростав образ. Я вивчаю монографії й етнографічні джерела, консультуюся з етнографами. Ця серія — мої авторські стилізації.

1

Про експозицію в ОБ і плани

До експозиції «Таємниці їхніх облич» увійшли портрети, намальовані в останні два роки —переважно пленерні роботи, створені під час моїх мандрівок Україною. Це місцеві жительки, одягнені в старовинні українські строї, характерні для свого краю: «Покутянка», «Бойкиня», «Мар’яна з Закарпаття». Також на виставці представлений портрет відомого українського казкаря Лірника Сашка. З Сашком нас пов’язує давня ніжна дружба, ще з часів моєї праці в журналі «Соняшник». Портрет нагадує оперну дію — казкар постає серед героїв своїх химеричних оповідань.

Зараз готуюся до Різдвяної виставки у Львові — проект має назву “Гуцульська мадонна”, виставка відкриється в кав’ярні-галереї «Штука», на початку грудня. Працюю над образом Гуцульської мадонни, надихаючись сакральним живописом Йосипа Бокшая та Казимира Сіхульського.

А 11 грудня проведу майстер-клас у арт-студії Світлани Грамм, присвячений портрету у техніці “сухого пензля”.

2

1144