Видавництво Creative Women Publishing заснували сім жінок: Оксана Боровець, Ірина Лісова, Ірина Ніколайчук, Орнелла Остапенко, Ольга Васько, Слава Світова і Даша Непочатова. Нещодавно в «Останній Барикаді» відбулася подія, на якій вони розповіли про особливості створення культурного бізнесу в карантин і торкнулися замовчуваних в українському суспільстві тем.
Почати з кінця
«Були собі чотири дівчини, які впродовж року збиралися разом на одній київській кухні. І так їм було добре спілкуватися, що вони вирішили: треба масштабувати цю кухню на все місто. Так і виник креативний простір Creative Women Space, до якого долучилася іще одна, п’ята учасниця.
Два роки ми радісно приймали людей, проводили різні події, організовували майстер-класи, творчі вечірки. А потім бахнула пандемія, орендодавець відмовив зробити нам орендні канікули, і ми не змогли оплачувати оренду. Фактично, ми не пережили локдаун».
Але це — лише початок нової історії. Бо паралельно, незадовго до пандемії, у засновниць виникла ідея створити видавництво Creative Women Publishing. За кілька днів до локдауну вони підписують договори з літературознавицею Іриною Ніколайчук та артдиректоркою Орнеллою Остапенко. І тут починається найважче й найцікавіше:
«Після пережитого місяця кризи ми вирішили, що ніхто, крім нас, нас не витягне. Завдяки великій мрії про те, щоби розділити жіночу солідарність не лише в колі столичних філологинь, а й із мамами на дитячих майданчиках, з жінками в селах і в маленьких містечках, ми почали зідзвонюватися. Щодня вигадували, як саме зможемо побудувати цей бізнес у локдаун і без грошей. І тоді з’явилася ідея спільнокошту на Big idea».
Відкинути синдром самозванця
«Наші думки на момент старту? Нічого не вийде. Ніхто жодної гривні нам не дасть. Нічого не вийде. Відеоролик ми не знімемо, і текст не спрацює. Усе пропало зі старту. Та і хто ми такі, тільки всіх насмішимо.
Хтось не може зібрати 50 тисяч гривень, а нам треба було близько 200 тисяч. Але ми наважилися, зробили збір коштів — і посіли друге місце за швидкістю підтримки за всю історію Спільнокошту. Швидше за нас кампанію закрило тільки «Громадське радіо» у 2014 році, коли збирало мільйон гривень на своє існування».
За перші 18 годин видавництво зібрало 40 % коштів від бюджету. Уже за 2 тижні — повну суму, 133 тисячі гривень, а до завершення проведення кампанії (за 50 днів) — понад 160 тисяч. Що цікаво — значну підтримку на Спільнокошті книжка отримала від чоловіків (близько 30 % благочинців, які пожертвували майже половину коштів).
«Фінансування, яке ми отримали — безризикове, ми тільки заплатили певний відсоток платформі, і далі вже могли вільно рухатися, розвивати проєкт і просувати в усіх ЗМІ. Ми не вклали жодної гривні в рекламу, про нас самі почали писати, запрошувати в глянець, на радіо — усім хотілося почути, як у кризу змусити людей фінансово підтримати вихід книжки».
Перша книжка видавництва, на яку і збирали кошти, — «Про що вона мовчить». Серед авторок збірки: акторка Ірма Вітовська, журналістка та літературознавиця Ірина Славінська, письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко та інші.
«Саме ця книжка була пушем у нашому видавництві, ми об’єдналися навколо ідеї зібрати під однією палітуркою тексти жінок на різні табуйовані в українському суспільстві теми. У ній — те, про що жінки говорять найменше, коли болить воно найбільше. Ми зібрали 48 есе особистих історій різних авторок, які діляться досвідом про сексуальність, тілесність, материнство, кар’єру, токсичні стосунки, біль, хвороби… При цьому вона не депресивна, містить різні історії — як зі знаком «плюс», так і «мінус».
Які в ній історії
На події виступили співавторки «Про що вона мовчить».
Письменниця Настя Мельниченко:
«Я навіть не уявляла, про що писати. А потім зрозуміла, що є в мене одна табуйована тема. Хоча я публічна феміністка, моє життя багато в чому підкорюється завоюванням чоловіків: наприклад, роблю бізнес, щоб завоювати чоловіка; планую купити будинок, щоб завоювати чоловіка і привести його туди, — тобто я втілюю не власні мрії. Й от я усвідомила, що треба почати жити заради себе».
Плюс-сайз модель Анна Римаренко:
«Я багато пишу про бодіпозитив, тож коли мені запропонували написати есе, не виникло питань, про що писати, але було питання як. І я вирішила копнути глибоко й розказати про свої стосунки з тілом, особливості ментального здоров’я, бо я переживала генералізований тривожний розлад, який частково був пов’язаний із проблемами сприйняття своєї тілесності.
Тема бодіпозитивної здорової людини — про те, як жити в мирі з собою. Це не окрема тема ставлення до людей із високою вагою чи проблемами шкіри, або до людей якось віку; це — частина здорової, психологічно зрілої особистості, яка не має претензій до себе й до інших. Я добре знаю, що це таке, коли критичні й токсичні голоси звучать у власній голові.
Важливим для мене виявилося прийняти декілька простих речей. Моє тіло не може змінитися, яких би я зусиль не докладала — усе одно доведеться з цим жити. Я відчуваю, що для всього, що робить мене щасливою, взагалі не важливо, яке в мене тіло, який маю вигляд, бо навколо класні люди, я роблю те, що мені подобається, у що вірю. У першу чергу ми — люди, у нас є душа. Ця книжка стала простором, де ми змогли по-різному проявитися й бути самими собою».
Про що він мовчить?
Логічним продовженням у видавництві побачили розкриття тематики чоловічих проблем, тож одна з анонсованих майбутніх книжок Creative Women Publishing — «Про що він мовчить»:
«Коли ми задумали «Про що вона мовчить», цієї ідеї не було, але в процесі роботи над книжкою і вже після її виходу ми замислилися: в українському суспільстві жінки принаймні якісь проблеми проговорюють, а чоловіки більше мовчать. І нам захотілося дізнатися, про що. Коли зараз комунікуємо з авторами, запрошуємо до збірки, багато хто обережно ставиться, не готовий розповідати про власний досвід, тому мені навіть цікаво, якою вийде ця збірка. Я дуже сподіваюся, що вона вийде навесні наступного року.
Це великий простір для діалогу між чоловіками й жінками. Наше видавництво — не про те, щоб відокремити жінок, а дійсно навчити всіх чути одне одного, миритися й жити разом у мирі і злагоді».
«Анатомія письменниці»
Секрети є й у письменниць. Нещодавно у Creative Women Publishing вийшла «Анатомія письменниці» — перша книжка в майбутній серії «Creative Writing». Це колаборація видавництва та Клубу Анонімних Авторів. Робота над книжкою виявилася важчою, ніж здавалося:
«Ми мали робити книжку про авторок минулого й те, як вони реалізовувалися попри зовнішні перепони, аби надихнути жінок сучасності жити так, як вони хочуть. Але ця книжка через дуже дивний збіг обставин зірвалася, тож ми вирішили об’єднати книжку «Анатомія письменниці» й наш проєкт в одну, щоб провести паралелі від досвіду письменниць минулого й досвідом письменниць сучасних. З цією книжкою вийшло стільки факапів і непередбачуваних обставин, скільки було в жодному нашому проєкті».
Письменниця-співавторка книжки Тетяна Поставна:
«Я була в письменницькій резиденції на острові Закінтос у Греції в гостях у Таїс Золотковської, коли вона звернулася до мене з пропозицією взяти участь у цій книжці. Я відповіла, що страшенно боюсь книжок, які тобі кажуть, що ти зараз «з’їси пігулку» й чогось навчишся. Вона ж пояснила, що це якраз протилежна історія: показати письменниць такими, якими вони є, наскільки вони всі різні, показати абсолютно різні шляхи та не давати жодних порад, щоб стати класним письменником.
Так почалася ця співпраця: Слава Світова з Таїс присилали запитання, і можна було влаштувати собі сеанс рефлексії. Потім намучилися з моїм постійним редагуванням, тому що я прибрала 50 % тексту, який видався необ’єктивним — про мене особисто читати нікому не цікаво. А потім коли я розгорнула готову книжку й почитала інших авторок, я подумала: «Навіщо я все вирізала?».
Мені подобається, що книжка тепла, не нав’язує якийсь шлях, ти її відкриваєш і розумієш, що немає ніякого правила, у кожного абсолютно свій метод — і це прекрасно».
Письменниця-співавторка книжки Галина Ткачук:
«Коли до мене звернулися організаторки на початку карантину, я якраз викладала літтворчість для дітей та підлітків, у мене були три групи, і треба було організувати онлайн понад 20 дітей. І коли прийшло повідомлення від Слави, я подумала: о Господи, це ж ще плюс кілька годин екранного часу, о ні. Але ідея настільки приваблива й унікальна, що я погодилася.
У казці про Красуню й Чудовисько є такий мотив, коли героїня зранку прокидається в зачаклованому просторі — і все змінилося, хтось для неї накрив стіл, хтось підготував ще щось. І в мене так само було: я писала щось, у мене замість замку був doc-файл, я лягала спати, встаю — а хтось там побував, прочитав, придумав нові круті запитання. У книжці немає якихось поверхневих порад, немає забагато літературознавчих термінів чи непродуманого досвіду — тут усе досить глибоко і класно, нагадує живе спілкування.
Рекомендую її не лише тим, а й тим, хто хоче написати свій перший текст — щоденниковий, художній, будь-який — тому що «Анатомія письменниці» промовляє до всіх.
Що далі?
Зупинятися команда видавництва не планує. Поодинокі хейтерські коментарі в сексистських групах на фейсбуці точно не стануть їм на заваді, на них співзасновниці сміливо відповідають: «Всі мають право на свою думку, а ми будемо робити своє». Роботи зараз багато, відразу готується кілька книжок: Creative Women Publishing ще є що сказати на захист тих, хто мовчить.
