Команда Радіо ОБ заходить в «Білий налив» за сидровими авоськами, обирає в «Канапка-барі» улюблені снеки та бере наосліп залізничні квитки. Так зазвичай починаються пригоди. Цього разу випадок подарував нам можливість протягом 18 годин їхати в задушливому купе, аби дістатися Ізмаїла – компактного міста на півдні Одеської області.

1_1
Завдяки прохолодному сидру, смачним сендвічам та нашій суперсилі весь час підколювати одне одного доба в потягу минула майже непомітно.

Далі все за розкладом – вокзал, промзона та орендоване «бунгало», яке дуже нагадувало закинуту ферму, прикрашену блискучими дискоболами.

DSC_8749измаил_5Все це – заради того, аби гуляти, роздивлятися та фіксувати побачене для вас у фото та коротких текстах. Аби ви частіше вирушали досліджувати нетуристичні, але все ж такі варті уваги місця.

Тож, Ізмаїл. Тут п’янке легке повітря, надлишок кисню, запах квітів та ванілі. Тут ледачі безтурботні собаки та дзвінка тиша. Тут чисто і затишно. І зовсім незвичне для жителів мегаполісу відчуття простору: вузькі вулиці та рідкі одноповерхові румунські будинки з червоної цегли.

Людей небагато, і здається, що навіть о шостій вечора в четвер вони нікуди не квапляться. Тож якщо вже дуже кортить знову відчути себе «у бабусі в селі», це місто – вдалий варіант. Бігати з лозиною за коровами не доведеться, а от пережити цей особливий спокій тут можна майже на будь-якій вулиці. Сідаєш на лавку, вдих-видих, прислухаєшся, як кує зозуля, і потроху розумієш, яке емоційне комбо дарують близькість річки та степу.

Якщо «бессарабський ретріт» — це ще не все, на що ви розраховуєте, то беріть себе в руки та вирушайте на одну з двох набережних.

DSC_8752

З першої відкривається чудовий краєвид на порт.

Біля другої набережної знаходиться старовинна мечеть – до речі, найстаріша будівля міста (XVI століття, на секунду). В ній же розміщена діорама «Взяття Ізмаїлу».

измаил_2DSC_8759
Взагалі історія Ізмаїлу губиться в пітьмі століть. Тут були античні поселення та колонії генуезців. Наприкінці XVI  ж століття турки заснувати фортецю під назвою Ізмаїл.

Протягом російсько-турецьких війн місто буде, мов м’ячик для пінг-понгу, 4 рази переходити з рук в руки, аж поки Ізмаїл не увійде до складу Бессарабської губернії Російської імперії.

Звісно, на цьому історія не скінчилася, і попереду на місто чекав і «румунський етап», і німецько-румунська окупація, і радянський період, і, нарешті, перебування в складі незалежної України.

измаил_3

DSC_9864

Але менше про вікіпедію, більше – про причини затамувати подих. Ми були тут двічі, і двічі захоплювалися фантастичним заходом сонця над Дунаєм.

Ванільне небо з червоними підпалинами раптом стає холодним, майже порцеляновим. Рахуєш перші зірки. Дивишся на вузьку стрічку блакиті, а на тому боці вже зелені плавні Румунії. Дивне відчуття водяного кордону.

Ідемо повз. Зручні стежки міського парку раптом закінчуються. Ще видно верхівки міських церков (а їх в Ізмаїлі з десяток), але вже починається щось схоже на «мангрові хащі». Звісно, це лише перше враження, але тим не менш.

DSC_9923

DSC_9925

Далі – традиційна припортова зона з невисокими будинками, індустріальними об’єктами, кажанами та різнокольоровими вікнами адміністративних будинків.

измаил_4

Відразу за портом починається головна вулиця міста. З нічної темряви виринає корабель. Це пам’ятник морякам, які ходили Дунаєм. Прямо по курсу – ресторани, кав’ярні та навіть бургерна.

DSC_8938

До речі, протягом дня ми їли кілька разів (в комплексі Dream Life та на терасі випадкового кафе «У фонтану») – і жодного разу не розчарувалися.

Можливо, справа в голоді та особливому місцевому повітрі, які працюють мов непогані приправи. Адже якось несподівано приємно було вимочувати свіжоспеченими булочками смачну підливу зі сковорідок зі свининою або мідіями, вгризатися у величезного розміру салати та все таке інше.

DSC_8935

Що ще? Ізмаїл – зручний пункт, аби відправитися до болгарського села Криничне, в якому розташовується українська виноробня «Колоніст». У нас на неї, до речі, великі плани: подивитися на збір нового врожаю, випити непоганого вина та продегустувати місцеву бессарабську кухню. Що з цього вдасться? Обіцяємо детально розповісти в наступному випуску.

Фото: Дар’я Мангубі, Ольга Сосюра

Текст: Марія Банько

Відповідальні за пригоди: Марія Жуковська, Марина Лавренчук

 

3884