Категорії
Часопис

Оксана Забужко. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється (уривок)

[vc_row][vc_column][vc_column_text]

Щойно у видавництві “Комора” вийшла нова книжка Оксани Забужко “Після третього дзвінка вхід до зали забороняється. Оповідання та повісті”. Серед маловідомих та знаних текстів письменниці на читачів чекає сюрприз — нещодавно написана повість. Публікуємо уривок з неї:

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][vc_column_text]zbzshcoВона мусить бути дуже самотня, та дівчинка, якщо навіть до Улянки полізла припитуватись. Родичатись на тій підставі, що «колись у мого тата з твоєю мамою був роман», — це взагалі якось не дуже нормально, подумала Ольга; ясно, що в цієї Ганки, хай вона там Гафія чи Агаф’я (та навіть якщо звичайна Ганна — все одно, ім’я крадене, вкрадене в неї!), має бути тяжкий невроз і розлад особистости: чоловікові Улянка встигла розповісти, що Одайник і з тої родини пішов кілька років тому, про його смерть там теж дізнались із запізненням, — начебто серцеве щось було, інфаркт чи інсульт… Ну звісно, в сімнадцять воно все звучить однаково, форкнула на це Ольга, — інфаркт, інсульт, вони, мабуть, у глибині душі вважають, що п’ятдесятилітнім і так пора на цвинтар! Їй чомусь неприємно було, що в Одайника могло бути «щось серцеве», — ніби це наділяло його серцем не тільки в медичному сенсі, а якимось чином переводило в розряд «своїх», усіх тих, хто після розстрілів на Майдані місяцями страждав від посттравматичного синдрому, посиленого воєнним шоком, і киян іще з рік упізнавали в інших містах по стишеній мові й реакції на різкі звуки — люди, наприклад, завмирали, коли в переповненому ресторані з брязкотом падала ложка, хтось місяцями не міг ковтати твердої їжі через клубок у горлі, комусь сипалося волосся чи ламались нігті, в жінок збивалися цикли, і свої власні фізіологічні зміни Ольга теж попервах брала за віддалені наслідки воєнного стресу й навіть деколи скромно ними хвастала, мовляв, із неї той рак, якого горе красить, — скинула от за місяць п’ять кіло без усякої дієти!.. На концертах їй дякували за громадянську позицію, вона чулась увесь час наелектризованою, «підключеною» до всенародного горя, і друзі радили їй берегти здоров’я й не брати все аж так до серця, бо з кардіологій і неврологій сповіщали про експоненційний стрибок, і що стаціонари не вміщають: супутній ефект усякої війни, на який зазвичай не звертається уваги, вони багато про це розмовляли з друзями… А потім бац — і, як на глум, з’ясовується, що в неї не громадянська позиція, а тупо клімакс, а від серця вмирає Одайник. Отак, тільки-но звикнеш до якоїсь думки — а вже треба від неї відмовлятись, і як це все витримати?.. Мартіні їй, ич. Інколи Ольга розуміла тих, хто тужив за СРСР: там принаймні ніколи нічого не мінялось. І нічого не треба було вибирати.
— На мартіні в нас оливки кінчились.
— Ну, хай буде з лимоном.
— Ти, може, маєш її фото? В смартфоні?
— Ганчине?
— Угу, — Ольга енергійно чавила дерев’яною кописткою м’яту в склянці, всьорбуючи запах ніздрями, як озон після грози. Виграє, вона обов’язково виграє цей поєдинок, вона вже в цьому не сумнівалась.
— Не знаю. Треба пошукати. Та ти її бачила.
— Я? Де? Коли? — Ольга обернулась до похнюпленої за столом Улянки, забувши впорядкувати обличчя. Сидить, як в гостях, мелькнуло їй, нема, щоб приєднатись і вдвох тут шарудіти; значить, іще дується.
— Вона на якомусь твоєму виступі була. В «Докері», чи що. Чи в «Останній Барикаді».
Ольга розуміла, що це вже ненавмисна демонстрація байдужости. Тим гостріше їй заболіло.
— По-твоєму, до мене так мало публіки приходить, що я всіх маю пам’ятати?.. І я ніколи не співала в «Останній Барикаді».
— Ну, не знаю… Ганка казала, там зал невеликий був. Їй, до речі, зайшло. Казала, що ти нормуль.
— Он як?
— Ага, — Улянка не вловила іронії. — Казала, що «Минає день, минає ніч» ні в кого з жінок не виходить, а в тебе нічого так вийшло. А твій джаз-кавер на «Dance me to the end of love» навіть крутіше звучить, ніж у Мадлен Пейру.
— Я його раніше од Мадлен Пейру заспівала, щоб ти знала, — Ольга перевела дух, відчуваючи, що червоніє од натхненної злости. — Ще в дев’яностих, це був мій хіт. І якби такі, як її батько, не розібрали країну на запчастини й не попродали москалям, які всі ефіри нам залили своєю попсою, а нас позаганяли під шконку, то мої альбоми досі теж могли б розходитися сотнями тисяч копій, навіть не сумнівайся!..
В Улянки на мить майнув був той знуджений, «чули-чули», вираз, за яким зазвичай ішло «ай, мам, дай спокій», і Ольга злякалась, чи не обрубала своїм поривом саме намацаний контакт, — але Улянка, видно, вперлась сьогодні попрактикуватися в досудовому розслідуванні:
— А вона каже не так. Вона каже, що її батько забашляв тобі за прослуховування в якихось крутих пациків, а тебе там забракували. Чи діапазон у тебе не той для великої сцени виявився, чи дихалка, щось таке. Словом, що не потягнула ти, сказали — не Біллі Голідей.
— Це вона тобі таке сказала?!
І тут Ольга згадала цю дівчинку. Згадала, за яким столиком у залі та сиділа, і як була вбрана — у зеленому, як троль, у дреках, і кольоровий дракон на голому плечі, татуха чи наліпка: щось таке й мало би притягувати Улянку, антитезою до тих вигламурених багацьких діток, які приїздили на заняття власними мерсами й серед яких вона чулась доволі самотньо. Хіпстерка була недоладно висока, плечиста й великорука, і взагалі якась нефоремна, ніби ще не обжилась гаразд у власному тілі або воно на ній не доукшталтувалось до кінця: Ольга не зразу завважила, що в неї досить правильні риси обличчя, і коли вона сидить тихо й не кривляється, то може виглядати ціл¬ком собі красунею, матеріал є, — але помітила її Ольга не через зовнішність (правда, профіль таки тенькнув їй чимсь забуто-щемним, і під час інструментальних програшів вона подумки просила зелену: повернись! повернись, покажи профіль!..), — а тому, що та за всяку ціну хотіла бути поміченою й щосили заважала їм, музикантам: голосно сміялась, розмовляла, чимсь брязкала, аж її друзі на неї цитькали, і Ользі так і лишилася з того виступу, тривожним післясмаком, непевність, чи дівчина була обкурена, чи, чого доброго, вмисне демонструвала їй, Ользі, свою зневагу — цю другу версію Ольга відкинула тільки тому, що так і до параної дійти недовго. Аж воно он, виявляється, що. Он як воно виходить.
Повернись. Повернись у профіль, хай я тебе побачу.
Знову той самий темний ліс насувався на неї, підбирався, ловлячи хащами за ноги, заплутуючи в чагарі. Зазіхаючи тепер уже на її дитину. Ну ні, оце вже ні. Дзуськи.

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][vc_column_text]Оксана Забужко. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється. Оповідання та повісті. — К.: КОМОРА, 2017. — 416 с.

1Зібрання найяскравіших зразків малої прози за три десятиліття — від найуспішнішої української авторки. Читач знайде тут як визнані шедеври, перекладені багатьма мовами та поставлені на численних європейських сценах («Інопланетянка», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку»), так і маловідомі юнацькі спроби письменниці в різних прозових жанрах. Завершує книжку нова, щойно дописана повість, у якій драма непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — «покоління відкладеної війни».

Світлина Сергія Гудака

Для колажу використана світлина Павла Ботанова та

обкладинка книжки “Після третього дзвінка вхід до зали

забороняється” (дизайн обкладинки — Марина Фудашкіна)

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row]

Mengapa Scatter Mahjong Ways Terasa Lebih Menegangkan dari Simbol Lain? Memahami RTP Slot Online Lewat Mahjong Ways Tanpa Salah Menafsirkan Angka Apakah Bermain Lama di Mahjong Ways Membuat Jackpot Lebih Mungkin? Benarkah Slot Gacor di Situs NUSAGG Memiliki Jam Khusus? Memahami simbol Scatter cara membaca RTP Mahjong Ways