Зворотній відлік розпочато. Перші подарунки вже спаковано. Квитки на ідеальну новорічну ніч можна знайти тут. Або можна замовити додому новорічну корзину, аби не витрачати добу на нарізання салатів та випікання «Наполеону».

В будь-якому випадку замість нудних «підсумків року» у нас є 10 гастрономічних (а, насправді, універсальних) святкових побажань.

Спіймай свого лобстера за хвіст

*Під лобстером ми маємо на увазі будь-що, чого ти прагнеш. А от за справжнім лобстером на грилі приходь на святкування новорічної ночі в RONIN або «Ватру».

Для себе – хоч зіроньку з неба.

*Так, дуже важливо дарувати подарунки. Це – неймовірна радість. І, звісно, дбати про близьких. Але іноді треба взяти паузи і подумати про приємність саме для себе. Хоч про зірку з неба (нарешті, зробити все те, що відкладалося «на наступний рік»), хоч про бутерброд з червоним кав’яром, хоч про улюблені настоянки. До речі, новорічна ніч з безліччю делікатесів (ігристе без обмежень, настоянки, кав’яр та ще кілька десятків страв і напоїв) чекає на тебе в ресторані «Остання Барикада».

Час підкорювати нові вершини!

*Відкривати щось нове. Зокрема, по себе. Не боятися нового досвіду. Підкорювати нові вершини – в подорожах, на роботі, де завгодно. А потім відсвяткувати перемогу ось такою горою локальних спеціалітетів. Хоча б – паштетом з фуа-гра. До речі, це одна зі страв святкового новорічного в «Останній Барикаді».

Бачитися частіше у новому році!

*Дзвонити рідним. Знаходити час на друзів. Тобто не лише обмінюватися повідомленнями у фейсбуці та стікерами в телеграмі, а ось так збиратися біля комину за великим столом – говорити, сміятися, радіти тому, що ти є – тут і зараз. До речі, шляхетна новорічна вечеря у «Канапі» – чудовий привід для такої зустрічі.

Створюй теплі традиції.

*У тебе вже може не бути такого Діда Мороза, однак точно є новорічні традиції, які лишилися з дитинства. І ще кілька таких, які ти вигадав сам. Такі, щоб від них ставало тепло та затишно, щоб було відчуття безпеки та свята. Може, це приготування цілої індички для всієї родини? Може, «тазик олів’є», а, може, подорож автостопом по пустелі. Головне, щоб тобі це подобалося. Пустелі не маємо, а от ігристе, індичка, олів’ї з крабом та безліміт коктейлей чекає на тебе новорічної ночі в Chicken Kyiv.

Свято там, де ти

*Там, де ти і великий шмат делікатесної мармурової яловичини, стейки, пастрамі, реберця… Тобто у «Ватрі», адже саме там новорічної ночі будуть подавати безліч м’ясних делікатесів та ігристе без обмежень.

NO ОЛІВ’Є = NO PARTY

*Не варто соромитися своїх бажань. Олів’є – це круто. А ще ігристе – без обмежень. Коктейлі – без обмежень. Салати з крабом… Все це і ще безліч цікавого – в Chicken Kyiv. До зустрічі!

Завантажити листівки для друку

Без зайвих коментарів. Команда Радіо ОБ зібрала найцікавіше з того, про що говорили та що готували на Creative Chefs Summit. Смачного!

Патриція де Бенедето

Власниця та шеф-кухар ресторану Bye Bye Blues, єдина жінка-шеф на Сицилії, яка відзначена зіркою Michelin. Також володіє рестораном в Бразилії

Про що говорила:

– Кухня – це система смаків, яка постійно еволюціонує

– Коли ти змінюєшся, ти не зраджуєш традиціям, ти просто відповідаєш новим вимогам світу

– 4 стовпи гастрономії Сицилії: свіжа риба, оливкова олія, духмяні трави та зернові. Крім того, сицилійську кухню визначають такі делікатеси як ботарга, ікра риб та морського їжа і безліч неймовірних овочів

– У Сицилії та України є багато спільного в гастрономічному бекграунді. Почати хоча б з того, що Сицилію колись називали «житницею Риму»

– Все змінюється. Колись завдяки арабському впливу на Сицилії з’явилася капоната, чому б тепер не зробити з неї, наприклад, морозиво

– Моя кухня – це кухня інгредієнтів. На ній кожен продукт має бути бездоганним

 Що готувала:

1. Закуска з артишоків, овечої рікоти та креветки La Gamba Roja

В прямокутну форму викладаються шарами: артишоки (приготовані в вакуумному пакеті з олією та сіллю), відварена картопля та спеції; рікота; тартар з глибоководних креветок, заправлений майонезом на основі ботарги, декор – губчаті водорості, черрі та голова креветки

2. Жовтохвост в соусі з маслин з морозивом з капонати та соусом песто

На основі капонати з баклажанів та білих оливок готується морозиво. На нього викладається філе жовтохвоста, запечене в соусі з маслин та каперсів. Соус: свіжий песто на основі базиліку

3. Семіфредо з фісташками, каннолі з овечою рікотою та ягодами під гарячим шоколадом з перцем та прянощами

Основа: семіфредо з фісташками. В тісто для каннолі додається червоне вино, каннолі обсмажуються на свинячому смальці. Каннолі наповнюють овечою рікотою. Прикрашають ягодами, поливають гарячим шоколадом з гвоздикою та перцем

Гастрономічний словник:

• Ботарга – традиційний середземноморський делікатес, пресована сушена ікра тунця або кефалі
• Капоната – сицилійська страва, варіант овочевого рагу з баклажанів та інших овочів (томати, селера, каперси)
• Cеміфредо – італійський десерт, який нагадує заморожений мус, готується з яєць, великої кількості жирних вершків та різних додатків (горіхи, ягоди, шоколад)
• Каннолі – сицилійський десерт, вафельна трубочка наповнена овечою рікотою, до неї можуть додаватися ягоди, різноманітні сиропи, марсала або трояндова вода

Віктор Тітов

Бред-шеф ресторанів G-Group, 15 років працює на кухні

Про що говорив:

– Як тільки шеф-кухар говорить «Я все знаю», він перестає бути шеф-кухарем

– Страшний сон для будь-якого шефа – ситуація, коли приходить власник і просить: «Приготуй так само смачно, як на цій картинці»

– У нас майже ніхто не розуміє, хто такий шеф-кухар. Однак всі хочуть ним бути. Зазвичай працювавши на кухні місць або максимум два

– Українцям критично не вистачає захоплення власними продуктами

– Треба, аби шеф якомога частіше виходив в зал до гостя. Соромно погано готувати для тих, кому ти дивишся в очі

– Наші бабусі були в тренді. Принаймні, вони точно були спецами з ферментації

Що готував:

1. Морські гребінці з мохом та гелем з румбарбара 

Морські гребінці є в Чорному морі, тому також можуть вважатися локальним продуктом. До морських гребінців додаються ферментовані овочі, 2 види моху, гель з ревіня (замість звичайної кислоти лимона), планктон та м’ята.

2. Ледачі голубці

Каша, гель з цибулі, замість листя капусти – водорості. 

Пауло Айраудо

Власник і шеф-кухар ресторанів Amelia (Сан-Себастьян) та La Bottega (Женева, за 4 місяці після початку роботи отримав першу зірку Michelin). Народився в Аргентині, працював в Мексиці, Перу та європейських ресторанах, відзначених зірками Michelin.

Про що говорив:

– Що поєднує найкращі ресторани світу? Стандарти. Щоденне повторення процесів. Доведене до бездоганності.

– Креативність шефа – це не історія про те, як прикрасити страву. І не про те, аби взяти найдорожчі продукти, кинути їх на одну тарілку і подивитися, чи щось вийшло. Креативність шефа має полягати в тому, як він вибудовує структуру та систему бізнесу, від розстановки позицій на кухні до маркетинга.

– Я не полюбляю слова шеф. Я – просто кухар, і я пишаюся цим.

– Коли люди приходять в мій ресторан, вони знають, що на них чекає вечеря з 12 страв. Вони не знають, що це за страви. Це дозволяє нам бути гнучкими, використовувати лише найкращі локальні продукти по сезону і не йти на компроміс, коли чогось немає. Тож, гості не знають страв, однак вони знають головне: щоб їм не приготували, буде смачним.

– На моїй кухні кухари витрачають більше часу на прибирання, ніж на приготування їжі. І це нормально. Ти можеш готувати ідеально, однак це не привід бути свинею.

– Не треба гостя «вчити їсти». Просто приготуй так, щоб йому було смачно. Якщо їжу треба пояснювати, то вже не треба пояснювати

– Єдине правило сучасного кухара: має бути смачно

– Гідні ресторани не можуть існувати без розвитку фермерських господарств та малого бізнесу. Все починається тоді, коли ресторатори та фермери починають підтримувати одне одного.

Що готував:

1. Зобна залоза з умітою та часниковим соусом

Перший шар: уміта з кукурудзяного борошна. На неї викладається пасірована зобна залоза, поливається чорним часниковим соусом (соус складається з часника після 36 годин ферментації та курячого бульйону)

2. Мус з авокадо з вершками та ікрою осетра (десерт)

Авокадо бланшується, разом з молоком та лимонним соком перебивається в мус. Поруч викладається крем-брюле з вершків та чорна ікра з їстівним золотом.

Гастрономічний словник:

• Уміта – стародавня страва індіанців Мезоамерики, запечене з різними додатками тісто з кукурудзяного борошна (зазвичай загортається в листя кукурудзи або бананів)

Юрій Ковриженко

Шеф-кухар, телеведучий, бере участь у світових кулінарних конгресах, отримав нагороду Global Ghefs Awards за внесок в розвиток гастрономії.

Про що говорив:

– Якщо ви вмієте варити бульйон, тоді ви – кухар.  Якщо ви вмієте складати та поєднувати продукти, мов пазл, тоді ви – шеф

– Приготування їжі – це акт любові

– Немає нічого гіршого за люмпенів на кухні

– Страшна помилка – починати вчитися готувати з устриці та сібаса, а не з найпростіших доступних продуктів

– Шеф народжується завдяки власному «смаковому досвіду». Чим він більший, тим легше уявити різні поєднання. Це подібне до того, як композитор може в голові створювати музику, а гросмейстри – шахові партії

– Шеф без команди – ніхто

– Варто іноді визначати, що навіть «небожителі» можуть просто готувати несмачно.

Що готував:

1. Гаукамоле з зеленого горошка з ікрою карпатської форелі

Спочатку – хрусткий тарт з фунчози. На нього викладається гуакамоле з горошка (горошок, кукурудзяна олія, чилі, спеції) та кар’яр карпатської форелі (більш дрібний, ніж звичайний червоний кав’яр), додаються «мізки» жовтих томатів та малиновий оцет.

2. Мітболи з зобної залози з яблучним пюре та «ботаргою» з маринованих жовтків.

Яблучне пюре коптиться на гіллі, на нього викладають зобну залозу в клярі (замість неї можуть бути мізки), натираються мариновані жовтки.

---

Ерве Тіс

Хімік, батько «молекулярної гастрономії» (є автором цього терміну та напрямку в науці), автор нової гастрономічної концепції Note By Note.

На його столі не було жодного звичного продукту, лише безліч пакетиків з порошками та пляшечок з хімічними речовинами, поєднуючи які він може створити все – від суші та яєчні до стейка. Певно, один з найбільш харизматичних та експресивних вчених сучасності.

Що говорив:

– Коли хтось каже про «органічні продукти», хай йде лісом. Коли ви посадили моркву та викопали її, то вона вже не 100% природня. От якби ми просто як дикуни ходили та їли все, що бачимо, це було б «натуральна їжа». А так ніякої натуральності не існує.

–  Забувайте про минуле. Все, воно скінчилося. Технології трансформують техніку. І постає головне питання: Який ваш стиль? Чому ви готуєте саме так? Просто тому що вас так привчили?

– Ще раз: коли ми створили «молекулярну гастрономію», ми створили науку. Науку, а не стиль приготування

– Це для вас яйце – це щось, що лізе з курки. Для мене це 27 грамів води, білок, олія та потрібна емульсія

– Мою гастрономічну концепцію «нота за нотою» можна порівняти з музикою. Дивіться, колись ми вважали музикою лише те, що грали на скрипці або на фортепіано. Пройшов час. З’явився аналіз музики та перші синтезатори. Колись вони були громіздкими, а зараз їх може придбати кожен. І це теж музика. Нічим не гірша. Теж само з їжею. Це не майбутнє, синтезована їжа – це дійсність. Більше того. Це питання відповідальності.

– Це – неподобство, їсти «органічну їжу» тоді, коли населення планети збільшується так швидко, а ресурси вичерпуються

– Помідори – це 90% води. Навіщо витрачати ресурси на їх транспортування, якщо можна перевозити просто порошок, який буде зберігати всі смакові та ароматичні властивості томатів? Це ж дурість.

– Для вас страва – це набір продуктів. А для мене – набір поживних речовин, текстур та ароматичних сполучень.

– (Показує безліч страв, під час приготування яких не було використано ані м’яса тварин, ані рослин  в їх звичайному вигляді) … І ось ще страва. Але тут вони припустилися неймовірної помилки – поклали листя салату. Справжнє. Фу, як банально! Я, звісно, це з’їв. Розумієте, з’їв листя. Як тварина!

– Нехай живе наука! Нехай живе хімія!

Що готував:

1. Суфле, для якого не потрібні яйця. Замість цього: концентрований білок, сіль, олія та кілька ароматичних сполучень. 

Роберто Рісполі

Шеф-кухар, власник італійського ресторану Mulino Mule, 1 зірка Michelin, працював з Аланом Дюкассом.

Що говорив:

– В моєму ресторані ми працюємо з аутентичними сортами сицилійської пшениці, ми розтираємо її каменем або за допомогою спеціального млина, отримуємо цільнозернове борошно – і все від хліба до пасти готуємо саме з нього. Звісно, для кожної страви – власний помол та особливе борошно

– Приготування їжі – це особиста справа для мене

– Дюкасс – в першу чергу, візіонер

– Головне для шефа – буди допитливим та виходити за межі

– Зараз є багато короткочасних трендів. Однак класична випічка буде завжди

Що готував:

1. Брускети з креветками та кальмарами.

Брускети з борошна спеціального помолу. Кальмари та креветки, для хрусткості – редис та каперси.

2. Суп з тортеліні та шиїтаке

Готується прозорий бульйон на сушених грибах з додаванням цибулі, моркви, часнику та інших овочів. Для приготування жовтого тіста для тортеліні береться співвідношення: 1 кг борошна на 60 яєць. В суп додаються шиїтаке, яйця, мікрогрін, топінамбур, коріння петрушки

3. Традиційний десерт з пшениці

Замочена пшениця вариться з молоком та запікається. Подається з кумкватом та фісташками.

Енді Рікер

Власник та шеф-кухар ресторану Pok Pok, дослідник, письменник, спеціаліст з північної тайської кухні

Що говорив:

– Вже 5000 років тайська кухня обертається навколо рису. По суті всі тайські страви – це додатки до рису. Навіть тайське вітання дослівно перекладається як «Ти вже їв рис?»

– На півдні – рис жасмин, на півночі – круглий, дуже крохмалистий рис. І це зумовлює велику різницю між регіональними тайськими стравами.

– Тайської кухні не існує без ступки та товкача. Ти береш безліч спецій і товчеш їх. Довго. Pok. Pok. Pok. Лунає такий звук. Саме тому я назвав так свій ресторан. Pok Pok.

– Навіть самі тайці почали адаптувати свої страви «під туристів». І це дуже прикро. Не треба цього робити: люди вже відкриті для нового досвіду і нових смаків.

– Добре, скажете ви: можна натовкти безліч спецій, коли ти готуєш для однієї родини. Однак що робити, коли тобі треба нагодувати 700 людей в ресторані? Все просто: треба взяти дуже велику ступку.

– Як я вчився готувати? Наприклад, пам’ятаю перший день, коли мене вчили правильно розтирати спеції. Мене просто посадили на підлогу, дали ступу, весь час підходили і казали, що я все роблю неправильно. Однак якби я цього не пройшов, я не зрозумів би тайської кухні.

– Вже більше 10 років я купляю приправу для лаапа у однієї і тієї ж самої жінки.

Що готував:

1. Лаап та рис

Спочатку готується паста на основі чилі та більше 20 різних спецій (насіння колючого ясеня, фенхеля, коріандру, калган, мускатний горіх, часник, шалот, аніс, кардамон, паста з креветок, гвоздика та інші). Далі готується м’ясо: свинина, свинячі кишки, свиняча шкіра та печінка варяться разом з калканом та лемонграссом, а потім рубаються (щонайменше протягом години) аж допоки м’ясо не стане дрібнішим за фарш для бургерів. Весь час суміш збризкується свинячої кров’ю. Далі отримана суміш м’яса та пасти лаап готується на сковорідці WOK в бульйоні від тельбухів. Подається з рисом та величезною кількістю зелені.

Гастрономічний словник:

• Лаап – найбільш популярний м’ясний салат в північно-східній частині Тайланду.

Рагіль Імам Вібово

Співвласник та шеф-кухар 10 ресторанів індонезійської кухні, ведучий, дослідник індонезійської кухні

Про що говорив:

– Індонезійська кухня – це кухня насичених смаків.

– Нам властиво готувати з сьогодні на завтра, аби все настоялося, стало більш виразним. Часто мене питають: а як же свіжість? Відповідаю: коли є яскрава основа, відчуття свіжості легко отримати завдяки додаванню трав та овочів

– Ще одна наша особливість – це сезон дощів. Коли він починається, всі смаки стають менш насиченим, і ми вдвоє збільшуємо кількість інгредієнтів задля отримання потрібного смаку, коли готуємо соуси та пасти. Такий момент теж треба враховувати.

– Темпе – фантастично корисний продукт. Моя подруга, принаймні, з нього робить маски для обличчя і у 52 виглядає на 38.

Що готував:

1. Крем-суп з темпе

Нарізаний кубиками темпе вариться в кокосовій воді з додаванням шалоту, часнику, чилі, арахісом та іншими прянощами. Маса перебивається в блендері, пропускається крізь сито та вариться до кипіння з кокосовим молоком. До супу додаються шматочки темпе, обсмажені на грилі.   

2. Карамелізоване каррі з темпе

Шматочки темпе обсмажуються в каррі-пасті.

3. Морозиво з темпе

Темпе вариться з молоком, перетирається в блендері, до нього додають цукор та пастерицують цю суміш. Потім роблять з неї морозиво.

Гастрономічний словник:

• Темпе – продукт ферментації соєвих бобів, особливо популярний в Індонезії (зазвичай продається у вигляді брусків)
• Самбал – популярний індонезійський соус на основі чилі з додаванням пасти з креветок, часнику, рибного соусу, лайму та інших інгредієнтів

Еко Коеспрананто

Співзасновник на шеф-кухар ресторану 17.804, першого індонезійського закладу в Україні

Що готував:

1. Риба гриль з балійськими спеціями

Риба (луціан) маринується з чилі, сіллю та соком лайма. Балійська паста готується з чилі, шалота, часнику, лемонграссу, листя лайма, імбира, куркуми, пасти з креветок, горіхів, тощо. Рибу кладуть у балійську приправу та запікають. Подають з листям бамбука, лаймом, свіжими овочами та рисом.  

2. Лакса

На панцирах від креветок готується бульйон, в нього додають «балійську пасту» та проварюють, також в суп додають устричний соус, пасту сої, локшину, креветки та тофу.

Гастрономічний словник:

• Лакса – азійський суп з локшиною, який має безліч варіацій.

Записала: Банько Марія

А що, якщо зібрати разом відомих європейських дизайнерів та відправитися з ними в мандрівку українськими Карпатами – на пошуки натхнення та секретів старовинних ремесел? Сама такою була ідея експедиції «Земля надихає», яку разом з партнерами організувала дизайнерка та архітекторка Вікторія Якуша (FAINA).

Протягом кількох днів Роберто Бачокі, італійський архітектор і дизайнер інтер’єрів, автор концепції шоурумів для Prada, Анна Ліна Лено, стилістка і декораторка зі Швеції, Маделін Асплунд, інтер’єрна дизайнерка та стилістка, і Лаура Снод, британська експертка в галузі дизайну та культури, редакторка видання ICON, їздили гуцульськими селами та спостерігали за тим, як живуть і працюють бондарі, різьбярі та писанкарі, майстри косівської та чорнодимленої кераміки…

Коли вони дісталися Києва, то зустрілися з журналістами, дизайнерами та архітекторами, аби поговорити про те, що їх вразило найбільше, про актуальні тренди та можливості інтегрувати традиційні ремесла в сучасний дизайн.

Звісно, також завітали до «Останньої Барикади», аби познайомитися з сучасною українською гастрономією. Звісно, команда Радіо ОБ записала для вас найцікавіше.

5 думок про сучасний дизайн від Анни Ліни Лено,

стилістки і декораторки зі Швеції, “королеви скандинавських інтер’єрів”, яка керує дизайн агентством і популярним блогом про скандинавський мінімалізм.

1. Шведський дизайн, як і будь-який національний дизайн, має власний характер. Це виражається в кольорах (білий, персиковий, але справді палітра набагато ширша), в матеріалах (камінь, дерево), в лаконічних формах. Головне ж правило полягає в тому, що чітких правил, табу, обмежень немає. Так, важко уявити класичний шведський інтер’єр з червоними оксамитовими шторами, однак вони цілком можуть бути якоюсь експериментальною деталлю.

2. Життя дизайнера = постійний пошук. Я весь час знаходжуся в пошуках нових матеріалів, і не здаюся, поки не досягаю своєї мети.

3. Декорування та створення інтер’єру – це концептуально різні речі. Я думаю, що робити інтер’єри складніше. Ти сам на сам з пустим простором, і тобі треба все зібрати докупи, наповнити його сенсами, це постійний пошук та рух .

4. Мій улюблений предмет – це вішалка Naked. Це уособлення простоти.

 

5. Сучасний дизайн надихається ремісництвом, і так розвивається. Робота артезіанів – це безмежне джерело краси. І можливість взяти щось старе, аутентичне, річ з історію та перетворити її, інтегрувати в щось сучасне – не може не захоплювати.

 

5 думок про сучасний дизайн від Роберто Бачокі,

легендарного  італійського архітектора і дизайнера інтер’єру, автора концепції шоурумів для Prada, Kiton, La Perla, Billionare, Car Shoe, Church, Folli Follie та інших

1. Коли ти створюєш концепцію шоурумів, треба чітко розуміти локацію, особливості країни, в якій вони будуть працювати. Південь та північ, захід та схід різняться і за естетикою, і за темпераментом. Шоурум має одночасно передавати і характер світового бренда, і настрій конкретної країни. Крім того, треба розуміти, що шоурум – простір, який має сприяти тому, аби в ньому хотілося зробити покупку. Так в творчості є ще й маркетингова складова.

2. Головний закон сучасного дизайну полягає в тому, що немає жодних непорушних правил. Тебе нічого не стримує. Ти можеш реалізовувати буквально все, що є в твоїй голові.

3. Старовинні речі містять в собі дуже потужну емоційну складову. І коли ти її інтегруєш в сучасний інтер’єр, то маєш керуватися не якимось усталеними правилами, а саме думкою про те, чи пасує ця конкретна емоція, як вона буде зчитуватися, тощо.

4. Коли я обираю дизайнерів, з якими я хочу працювати, для мене важливо, аби людина була на одній хвилі зі мною. Вона має розуміти, що і для чого вона робить, чітко уявляти результат, а не  пропонувати мені якісь стандартні об’єкти, сподіваючись, що щось просто впаде мені в око. В моєму дизайні немає випадкових речей.

 

5. Коли я подорожував Україною, то кожна річ, кожна нова зупинка дарувала мені новий досвід. Деякі речі, які я бачив, можна легко інтегрувати в сучасний дизайн, деякі можуть сприйматися лише як витвори наївного мистецтва. Взагалі – це фантастика мати нагоду фактично подорожувати в часі, спостерігати за укладом життя та ремеслами, які були раніше і які зберіглися в окремих місцях. Я ніби опинився в Італії 50-их років. І це було вражаюче.

 

5 думок про сучасний дизайн від  Маделін Асплунд,

інтер’єрної дизайнерки, стилістки, засновниці студії Asplund Klingsted та капсульної колекції меблів Linear.

1. Коли ти працюєш над інтер’єром, маєш тримати в голові всю картинку, концепцію всього простору; створення стилю для зйомок – це фокус на деталях та акцентах. І перше, і друге – цікаво. В першу чергу тому, що дизайн – це завжди історія про спілкування з людьми, і це круто.

2. Все частіше fashion-зйомки поєднується саме з дизайном інтер’єрів, це природньо. Якщо ти полюбляєш гарний одяг, то скоріше за все ти будеш тяжіти і до гарного дизайну, і до смачної їжі… Це все про смак до життя і красу навколо.

3. Коли я працюю з інтер’єрами, мені хочеться, аби мої клієнти не йшли за трендами, а створювали свій простір на роки. «В цьому сезоні в моді все зелене» – точно не історія про те, як я працюю. Мені хочеться робити універсальний дизайн простору. Це як з гардеробом: спочатку ви створюєте універсальну базу, а вже потім наповнюєте її акцентами. У випадку з інтер’єрами йдеться про речі, які можуть проявили особистість власників – будь то картини, елементи декору, тощо.

4. Коли ти робиш щось руками, це схоже на медитацію. Ти думаєш про те, скільки робити стоїть за кожним об’єктом. І це вражаюче. Особливо чорнодимлена кераміка. Або писанкарство. Або робота майстра по дереву, який не просто робить все від початку й до кінця, але й власноруч виготовляє інструменти. Це дивовижно, на жаль, у Швеції такого вже небагато.

 

5. Чи може українське ремісництво бути цікавим? Під час експедиції я робила багато сторіз і отримала просто купу коментарів буквально з усіх куточків світу. Особисто для себе я придбала дві вази і ще багато речей буквально з кожного місця, де ми зупинялися. Здається, це і є відповідь на питання.

 

5 думок про сучасний дизайн від Лаури Снод,

британської експертки у галузі дизайну та культури, редакторки одного з найвпливовіших видань про дизайн ICON.

1. Я дуже багато подорожую світом, і можу сказати, що усюди, від Кейптауну до США, я бачу вибух креативу. Люди намагаються висловлювати, ідентифікувати себе через творчість. Навіть у віддалених місцях, де немає електрики та інтернету, людям вдається створювати дуже цікаві з точки зору сучасного дизайну речі.

2. Є кілька глобальних трендів в дизайні. Перший – це розвиток ремесел, крафтових майстерень. Якщо раніше дизайнер лише малював ескіз, то зараз він скоріш за все буде брати участь й безпосередньо у виробництві. Ніби у всіх проявилася жага до набуття нових навичок, до створення нових об’єктів і вираження себе через них. Дуже популярними стали коворкінги для майстрів, простори, які об’єднують і професійних дизайнерів, і тих, хто раз на місяць приходить, аби зайнятися творчістю. І це чудово. Також вони надають нових можливостей для колективної творчості.

3. Головний тренд промислово дизайну – це підтримка ідеї сталого розвитку, розумне споживання, відповідальне ставлення до довкілля. Зараз абсолютне інше ставлення до пластику. По-перше, використовується, пластик, який перероблюється. По-друге, пластик сприймається саме як дорогий матеріал для тривалого використання, а не як річ на один раз. З’являються вироби зі сміття, тощо.

4. У світі відбувається постійний діалог між ремісниками, дизайнерами та споживачами. І це – фундамент для розвитку.

5. Світові видання часто пишуть багато разів про одних і тих самих відомих дизайнерів. Як на мене, набагато цікавіше навпаки – відкривати світові щось першим, писати про те, що є невідомим загалу. В цьому контексті ця подорож стала потужним джерелом натхнення.

В цій рубриці ми вирішили поєднати одразу кілька речей: їжу та живопис, живопис та фото, історію натюрмортів та історію гастрономії, естетику та просто цікаві факти. Сподіваємося, що це поєднання усього з усім прийдеться вам до смаку.

Врешті-решт, мета та логіка проекту дуже прості: ми беремо певний період в історії натюрморту, кілька робіт знакових авторів, відтворюємо їх на фото (за підтримки одного з сучасних ресторанів), та дуже коротко відповідаємо на питання: Хто і що малював? Чому саме так? Хто все це їв? І де б так поїсти в теперішньому Києві?

Почали ми з 17 століття, яке видалося напрочуд плідним і для Іспанії, і для Голландії, і взагалі для розвитку натюрморту як жанру. Фото по мотивах відомих робіт відтворювали в рибному ресторані РИБАLOVE/Crab’s Burger.

Тож, почали.

Голландський натюрморт, 17 століття

Хоча їжу та «неживу природу» зображали ще за часів античності (згадати хоча б кіпрські мозаїки, які напрочуд реалістично відтворювали залишки після бенкетів), «точкою відліку» для виокремлення натюрморту як окремого жанру вважають саме кінець 16-початок 17 століття.

Відбулося це саме в Нідерландах, де взагалі й з’явилося таке поняття як stilleven – жанр, в якому зображали нерухому природу (при чому сюди відносили не лише квіти, їжу та предмети побуту, але й подекуди ящірок та птахів).

Чому саме Голландія і чому 17 століття?

Тут можна побудувати такий логічний ланцюжок: «золотий вік Голландії» – «золотий вік голландського живопису» – «розквіт голландського натюрморту».

Хронологія така:

1579 рік – в Утрехті створюється Республіка 7 об’єднаних провінцій.
1602 рік – створено Ост-Індську компанію.
1609 рік – початок перемир’я після виснажливої війни за незалежність віл Іспанії.

Все це разом дає «синергетичний ефект»: нові громадянські свободи, економічний розвиток, підтримка науки та мистецтва, усвідомлення себе як нації та пошук власної ідентичності, міжнародні торгівля, нові продукти та, врешті-решт, новий досвід та уклад побуту. Нідерланди 17 століття – це місце сили для митців.

Протягом цього часу в країні працювало більше 2000 значимих художників. Фантастика!

Вони представляли абсолютно різні жанри та напрямки. Значна їх частина головною темою своїх робіт обирала не історичні та релігійні сюжети, а саме зображення різних деталей побуту сучасників-бюргерів, жанрові сцени, тощо.

І якщо «караваджисти з Утрехта» були здебільшого католиками продовжувати працювати з релігійною тематикою, то так звані «малі голландці» зосереджувалися на камерних роботах і віддавали перевагу пейзажам, побутовим сценкам та натюрмортам.

Як розвивався голландський натюрморт?

Голландський натюрморт мав безліч різновидів, і кожен з них фіксував перший етап розвитку жанру, та й вподобань суспільства в цілому.

На початку століття голландці шаленіли від квітів (згадаймо «тюльпаноманію»), тож дуже популярними були «квіткові натюрморти» – деталізовані зображення екзотичних розкішних букетів.

Після цього модними стали натюрморти, які зображали більш-менш стриманий побут бюргерів-пуритан. Йдеться про жанри «накритий стіл», «сніданок», «кухонні натюрморти» та «рибні натюрморти».

В другій половині 17 століття бюргери потрохи перетворюються на місцеву аристократію та починають тяжіти до розкошів. Так з’являються нові жанри «розкішний натюрморт» та «мисливський натюрморт».

Окремо розвивалися (здебільшого в університетський містах) «філософські натюрморти» (сповнені безлічі символів та присвячені швидкоплинності буття), а також «натюрморти-ілюзії», які здавалися об’ємними, викликали захоплення та подив.

Що взагалі їли голландці в той час?

Економічна могутність, жвава міжнародна торгівля та стрімке формування середнього красу – цього достатньо для того, аби нідерландська гастрономія зразка 17-ого століття стрімко розвивалася. Делікатесні товари стали доступними для значної частини населення, і звичайний раціон звичайної родини того часу включав в себе різноманітні фрукти, сири, горіхи, вина, м’ясо та рибу. З Азії почали привозили різноманітні спеції, чай та кава з екзотики перетворили на атрибути повсякденного життя.

Трапеза починалася з салату або інших овочевих страв (до них додавали масло, складні соуси, подекуди – їстівні квіти), потім виносили страви з  риби та м’яса (в якості гарніру використовували рис, фініки, приправляли страви корицею та соком екзотичних фруктів).

Якщо йшлося про розкішні бенкети, то вони не обходилися без делікатесних страв з дичини, лобстерів та особливого святкового сервірування. «Мисливські» та «розкішні» натюрморти чудово зафіксували цей етап.

Пітер Клас, 1597 – 1661

Художник з Харлему – великого портового та риболовецького міста. Тому недивно, що на його роботах дуже часто можна побачити різноманітну рибу та морепродукти.

Здебільшого працював в жанрі «сніданків» або «накритих столів» – майстерно зображав скло, фарфор та буденні страви: від сиру і хлібу до крабів.

Часто обирав високий бокал, як основу, навколо якої з неймовірною точністю вибудовував композицію. Обожнював малювати лимони (в той час лимон вважався символом внутрішнього сяйва, лимон, який почистили – натякав на присутність людини поруч).

Його картини сповнені тихого сріблястого світла та дають неймовірне відчуття простору, повітря та затишку.

Пітер Клас, натюрморт з крабом, 1644 рік

***

Crab’s Burger|РИБАLOVE, фото: Руслана Олексієнко
Цитати з меню: краб-волохатик – 3500 гривень, біск з крабом – 98 гривень, салат з крабом – 298 гривень. 

 

Пітер де Рінг, 1615-1660

Послідовних Яна Давідсе де Хема, художник, який здебільшого спеціалізувався на «розкішних натюрмортах». З фантастичної достовірністю вимальовував срібний та скляний посуд, яскраві фрукти та делікатесні продукти. Знову ж, не без символізму.

Так, деякі дослідники вважають, що креветки – це символ вологи, як джерела життя. А листя, які можуть швидко зів’янути – символ його плинності.  

***

Crab’s Burger|РИБАLOVE, фото: Руслана Олексієнко
Цитати з меню: половинка лобстера – 398 гривень, білонога креветка на льоду – 128 гривень

Іспанський натюрморт, 17-18 століття

Та ж сама ситуація: «золота доба», розквіт живопису як такого і натюрморту зокрема. 17 значних шкіл живопису (від «кастильського тенебрізму» до «севільської школи») і безліч геніальних робіт.

Bodegones y floreros – жанр іспанського живопису, який включав саме побутові натюрморти («бодегон») та зображала букети квітів («флоресос»).

На відміну від голландських натюрмортів, які кожною своєю деталлю передавали ідею хоча й швидкоплинного, але сповненого насолод життя, іспанські натюрморти переважно концентрувалися на зображенні бідняцького побуту.

Риба, курка,  городина, простий керамічний або металевий посуд – ці об’єкти з’являються в іспанських натюрмортах найчастіше.

Головні майстри: Хуан Санчас де Котан, Алехандро Лоарте, Бартоломе Перес та інші.

Луіс Мелендес, 1716-1780

Художник, який вважається найбільш визначним автором натюрмортів в історії іспанського живопису. Наслідував та розвивав традиції «золотої доби», на замовлення принца Астурійського створив 44 натюрморти, які вражають деталізацією та реалістичністю зображуваних предметів.

 

Луіс Мелендес, Натюрморт з лососем, лимоном та трьома сосудами, 1772

***
Crab’s Burger|РИБАLOVE, фото: Руслана Олексієнко
Цитати з меню: стейк з лосося – 198 гривень

Луіс Мелендес, Натюрморт з устрицями, 1772

***

Crab’s Burger|РИБАLOVE, фото: Руслана Олексієнко
Цитати з меню: устриці – 39 гривень

Фото: Руслана Олексієнко
Текст: Банько Марія
Ресторан: Crab’s Burger|РИБАLOVE
Організація: Марина Лавренчук, Марія Жуковська

Продовжуємо створювати для вас «сидрові маршрути». Разом з гідом Софією Грабовецькою та командою “Радіо ОБ” знаходимо цікаві історії міста та відкриваємо Київ наново.  З початком осені заходимо до “Білого Наливу” не лише по авоськи з сидром та настоянками, але й за гарячим пряним пуншем — і вирушаємо знайомими-незнайомими вулицями.

1. Старт маршруту. Білий Налив (Хрещатик, 23а)

Початок нашої зустрічі залишається незмінним — це «Білий Налив» на Хрещатику. Місце сидру, хот-догів, найкрутіших черг та вуличних вечірок в режимі нон-стоп.

Наразі тут можна взяти не лише «скажену алко-авоську» (199 гривень), але і гарячий пунш (29 гривень).

До речі, в черзі стояти тепло та весело – біля «Наливу» з’явилися обігрівачі.

Тож ми з’їли по хот-догу, «затарилися» пуншем та авоськами та вирушили блукати надвечірнім містом.

 2. “Будинок з зіркою” (Хрещатик, 25)

«Будинок з зіркою» — споруда, якою захоплюються та яку відверто ненавидять. В будь-якому випадку, не помітити її неможливо. Побудували цю «сталінську висотку» в 1954.

Будинок аж до 1981-ого року був найвищим в Києві.

Наразі відомий ще тим, що в ньому проживає Андрій Данилко aka Сердючка. Тут залишаємо простір для жартів про зв’язок між зіркою на шпилі та дивакуватим капелюшком космо-діви.

І ще один факт: сходи біля будинку – справді легендарні. Коли в «будинку з зіркою» працював кінотеатр «Дружба», біля них збиралося безліч людей – тут призначали зустрічі, знайомилися, відпочивали.

До речі, вже скоро тут має з’явитися місце, яке з великою ймовірністю відродить цю традицію)

3. Готель “Номери Кане” (Хрещатик, 40/1)

За банерами майже неможливо розгледіти красивий будинок в стилі пізнього класицизму, який нам на фото та малюнках показує Софія.

Історія будівлі на розі Хрещатика та Хмельницького і справді непроста. ЇЇ створено наприкінці 19 століття – за проектом Володимира Ніколаєва на гроші французького підприємця Жана-Батиста Кане.

На першому поверсі розташовувалися магазини (зокрема, славнозвісна американська компанія «Зінгер», яка забезпечила половину наших прабабусь швейними машинками), на другому – «номери», готель та недорогий хостел.

Тут в різні часи, до речі, проживали Михайло Врубель, Іван Карпенко-Карий та гетьман Павло Скоропадський.

Це одна з небагатьох довоєнних київських споруд, які можна побачити, гуляючи Хрещатиком. В 30-і роки цей будинок перетворився на гастроном. У 2007-му його закрили на реконструкцію, у 2017-му тут виникла пожежа. Наразі майбутнє будинку під питанням,  хоча власники обіцяють відновити його.

4. Бессарабський ринок (Бессарабська площа)

Ще в середині 19-ого століття на місці Бессарабської площі були постоялі двори та циркові балагани. Стихійний ринок виник трохи пізніше і, якщо чесно, трохи бентежив місцеву громаду. Тож було вирішено створити більш-менш пристойну площу та великий критий ринок на ній.

Цікавий факт:

З будівництвом Бессарабського ринку пов’язана феєрична фінансова історія. Гроші на такий проект заповідав місту відомий цукровий магнат Бродський: обіцяв 500 000 рублів за тієї умови, що місто 4,5% від цієї суми буде витрачати на благодійність (опікування лікарнями тощо).

Аби отримати гроші на ринок і водночас позбавитися зобов’язань щороку виплачувати понад 22 500 рублів з бюджету, громада міста з допомогою юриста Авраама Гольденберга вигадала неабияку схему – з випуском та перепродажем цінних паперів і ще безліччю операцій. Фінансову модель розрахували аж до 1971-ого року.

Правда, вже з початком революції в 1917-му все це втратило будь-який сенс.

Так або інакше ринок побудували – до того ж, «за останнім словом техніки». Від проекту публічної бібліотеки на території ринку відмовилися, зате на першому поверсі встановили перше в місті потужне надсучасне холодильне обладнання, яке змінило систему логістики та дозволило продавати щодня свіжі делікатесні продукти.

Цікавий факт: з цією холодильною кімнатою пов’язана і дещо моторошна історія: в 30-і роки тут (звісно, секретно) розташовувався центр судово-медичної експертизи, тож сюди звозили мерців з усього міста.

Однак менше з тим. Краще подумаємо про те, що зараз на Бессарабці можна не лише купити продукти (традиційно – недешеві), але й добре поїсти (чудовий фудкорт таки працює) і підемо роздивлятися деталі.

Наприклад, маленькі темні балкончики, а поряд – дещо дивакуваті риби.

До речі, свіжу рибу та кав’яр на Бессарабці продавали завжди. А з недавніх пір одеською рибкою можна перекусити поряд – в тематичному ресторані «Любчик».

5. Старовинний будинок від італійця (Крутий узвіз, 4)

До речі, навпроти «Любчика» знаходиться цікавий двоповерховий будинок, один з найстаріших в цій частині міста. Він побудований Людвіком Станзані – італійцем за походженням.

Дерев’яний прибудований балкон теж старовинний, він існує від 1848-го.

6. “Пале Рояль”(Басейна, 1/2)

Будинок з «Пузатою хатою» колись був готелем «Пале Рояль». Його постійними мешканцями здебільшого були актори – відомі і не дуже.

7. Готель “Оріон” та фінансові витрибеньки

На місці «Арени» була студентська поліклініка і  фешенебельний готель «Оріон».

Цікавий факт:

З цим готелем пов’язана захоплююча та сумна фінансова історія. Його побудував Олексій Данилевський, власник компанії «Данилевський і Ко». Він давав кредити, приймав гроші «під відсотки» та завжди пропонував найвигідніші умови. Система здебільшого працювала не на розрахунках, а на «чесному слові». І ось коли банкрутство було близьким як ніколи, Данилевський вирішив інвестувати останнє в побудову «дохідного дому» – чи не найбільш популярний бізнес на початку 20-ого століття. Однак, врешті-решт, він таки збанкрутував. Проте, на відміну від колег по ринку, не втік за кордон, а, за переказами, сам прийшов в поліцію.

8. Синя рука

Про «синю руку» (зігу, сексуальні практики та затримку опалювального сезону) пожартували вже всі.

Насправді ж ця рука – Moving Monum ents частина проекту румунського художника Богдана Раца. Наприклад, подібна червона рука є Ліверпулі, а червона нога – в Будапешті.

 

9. Premier Palace (бульвар Шевченка, 5-7/29)

Тут все просто: один з найдорожчих та найдавніших готелів міста.

Понад 100 років тому готель побудували як еталон абсолютної розкоші. Тут було центральне опалення, електрика та навіть ліфти.

В переліку відомих гостей сотні імен: від Олександра Вертинського до Девіда Лінча.

Цікавий факт:

На фото ви бачите еркер – це частина приміщення, яка виступає з фасаду. Історично еркери з’явилися у фортечних спорудах. По-перше, з них було легше цілитися у ворога і тримати оборону. По-друге, такі «виступи» використовували як туалети, відходи з яких падали не «під ноги», а за межі кріпосних стін.

9. Національний музей Тараса Шевченка / палац Терещенка (бульвар Шевченка, 12)

Коротко: один з палаців Терещенка, 47 кімнат і 40 камінів. А зараз – музей та культурний центр, який налічує 87 000 експонатів.

Цікавий факт:

На балконі можна побачити янгола. Це – “янгол доброти”, створений за підтримки посольства Литви в Україні.

10. Дім-колодязь (Терещенківська, 13)

Поряд з чудовим Музеєм Ханенків (певні, ви там вже були – тож просто нагадаємо, що там є чудовий внутрішній дворик, в якому відбуваються концерти) є чудовий дім-колодязь. Такі будинки типові для Санкт-Петербурга, однак у Києві їх зовсім небагато. Нам пощастило потрапити на квадратне подвір’я, подивитися на зоряне небо, окреслене модерними стінами, а навіть потрапити у під’їзд, який (з картинами та ліпниною) цілком відповідає настрою місця.

11. Секретні мозаїки та сквот (Терещенківська, 17)

Ці дещо дивакуваті мозаїки знаходяться у внутрішньому дворі музею Ханенків, а побачити їх можна, зайшовши на Терещенківську, 17. Щоразу викликають відчуття раптової знахідки.

До речі, в цьому ж подвір’ї – один із найбільш відомих та популярних сквотів. Squat 17b yard – місце сили для вільних духом та закоханих у мистецтво.

12. Парк Шевченка

Незмінний. Улюблений. Будь-якої пори року тут можна зустріти дідусів за грою в шахи, закоханих на лавках і просто щасливих людей – з пуншем та сидром.

Екскурсія: Софія Грабовецька
Фото: Дар’я Мангубі
Сидр та настоянки: Білий Налив
Гуляли: Банько Марія, Нікіта Панасюк

Київ приймає Comic Con Ukraine. І це чудова нагода поговорити про те, що їдять супергерої. І, звісно, про те, де саме їх улюблену їжу варто шукати в Києві.

Flash та Iron Man обирають бургери

Взагалі, герої різних коміксів дуже полюбляють фаст-фуд. Месники від Marvel не гребують шавермою, а у всесвіті DC взагалі існує величезна мережа закусочних Big Belly Burger.

Бургери – це святе, ким би ти не був – рятівником всесвіту або найвідомішим злодієм.

Один з культових супергеройських food-епізодів – це випадок, коли Flash, аби швидко відновити безліч сили для швидко переміщення, з’їдає кілька сотень немалих бургерів.

Та й Тоні Старк чудово знає, як це – коли тут і зараз більше за все ти просто хочеш чізбургер.

Де їсти бургери в Києві?

DOGZ&BURGERZ, Майдан Незалежності

Подвійний чізбургер – 39 гривень. Є ZОЖ-варіант, в якому замість пухкої булки – листя салату. І, звісно, ті ж самі дві величезні котлети, чеддер та соус барбекю.

Batman та стейкова дієта

Ще в коміксах 60-из було чимало згадок про «олімпійську» дієту для Batman: стейки та різноманітні овочі. І хоча з плином часу герой Готема все частіше з’являється з сендвічем в руках, думаємо, що він все ще не відмовиться від величезного соковитого Портерхауса.

Де їсти стейки в Києві?

Ватра, Городецького, 4Б

Стейки з витриманої мармурової яловичини. Рибай – 298 гривень, Ті-боун – 348 гривень, Портерхаус-сет (з філейної частини готується тартар або карпаччо, а після цього подається смажений стейк на кістці) – 398 гривень.

Середземноморське меню для Wonder Woman 

Логічно, що принцеса амазонок, обирає традиційну середземноморську кухню, головні спеціалітети якої не змінювалися протягом століть: оливкова олія, свіжа риба, овочі та фрукти. Так що вона легко могла б бути не лише іконою феміністичного руху, але й прикладом для всіх фітнес-гіків.

Де їсти свіжу рибу в Києві?

РИБАLOVE, Воздвиженська, 21-23

Стейки з будь-якої свіжої риби (жовтоперий тунець, лосось, сібас, дорадо) з картоплею та овочами – 198 гривень. Делікатесна риба «морський язик» – 298 гривень. Салат з 5 видів томатів – 79 гривень.

Вишневий пиріг для Spiderman

How’s the pie? So g-o-o-o-d.

Тут без коментарів, адже ви точно пам’ятаєте цей діалог.

Де їсти вишневий пиріг в Києві?

Ватра, Городецького, 4Б

Вишневий пиріг – 79 гривень

Thor та, справді, непогана кава

Захват від улюблених страв та напоїв можна висловлювати по-різному. Можна навіть, як Тор, розбити чашку на честь того, що кава і, справді, вдалася. Але краще все ж таки не розбивати, а натомість замовити ще 1-2 чашечки та випити її друзями, заїдаючи скремблом або яйцями-пашот.

Де шукати сніданок Тора в Києві?

Chicken Kyiv, Хрещатик, 15/4

Сніданок з кавою, випічкою, паштетами та омлетом або яйцями-пашот з лососем і спаржею – 98 гривень.

Колажі: Оля Сосюра

Після дня бессарабського релаксу в Ізмаїлі рушаємо на пошуки нових вражень та цікавих історій. 30 хвилин на машині – і ми потрапляємо до села під назвою Криничне.

Саме тут проживає найбільша громада болгар в Україні.

Нам пощастило: нашим гідом стала Алла Плачкова, дружина Івана Плачкова, чий прадід був одним з перших колоністів, які в 19 столітті почали заселяти бессарабські степи.

Їдемо вулицями Криничного, кліпаємо очима, стримуємо захоплені зойки. Не полишає відчуття Греції. При чому Греції не реальної, а саме міфологічної – як дивокраю, в якому є все. Скільки сягає око – виблискують під сонцем стиглі виноградні грона. А ще – айва (мимоволі відчуваємо терпкий солодкуватий присмак в роті), хурма, ще зовсім молоді гранати, інжир та мигдаль. Десь на обрії – Ялпуг, одне з найбільших прісноводних озер Європи. Домівка для синіх раків та прихисток для місцевих пеліканів.

Теплі кольори сплітаються в бессарабський килим, по дорозі до відновленого місцевого храму говоримо про те, як все починалося.

Бессарабські болгари: історія переселення

Болгари-колоністи прибули на територію Криничного в 1813-ому році, а в 1826 вже було засновано селище на кілька тисяч людей. У кожного були власні причини рушити в путь.

Хтось шукав порятунку від тотальної ісламізації, хтось сподівався отримати численні привілеї, які уряд російської імперії надавав переселенцям.

Сподівання і перших, і других не були марними. Зусиллями Івана Інзова, генерала та намісника Бессарабської області, болгари та гагаузи отримати такі ж права, як і, наприклад, мігранти-німці. Їм забезпечували волю віросповідання, звільняли від податків та обов’язкової військової служби, давали непогані ділянки землі….

Тож 4000 болгар почали тут нове життя і протягом двох століть поспіль старанно займалися виноробством, вівчарством та вирощуванням цибулі арпажик. Тут і досі розмовляють староболгарською мовою та ретельно слідкують за дотриманням численних традицій.

До речі, того самого Інзова тут і досі сприймають радше як місцевого героя, а не державного функціонера. Переповідають  легенди про його життя та згадують, що коли він помер, то його труну біля 200 кілометрів від Одеси до Болграда місцеві несли на руках, а останній відрізок шляху – взагалі стоячи на колінах.

Незвичайні будинки

Роздивляємося місцеві будинки.

Майже кожен дах прикрашений чудернацькими металевими візерунками. Де-не-де виблискують сріблясті птахи-флюгери.  Ще один елемент, який можна побачити майже на будь-якому фасаді – стріли. Кажуть, що це – традиційний оберіг, який використовували ще за античних часів.

Будинки – величезні, на 3-4 вікна, з кількома окремими під’їздами. За формою вони нагадують літеру «г» – довгий коридор з кімнатами-купе та прибудова, яка зазвичай використовується для господарських потреб.

Цікавий момент: всі фасадні вікна зачинені. Справа в тому, що в цій частині будинку розташовуються величезні кімнати, які, з одного боку майже не використовуються, а з іншого – мають величезне ритуальне значення. Тут майже немає меблів. Однак саме тут збираються великі родини під час найбільш урочистих свят. І саме сюди ж виносять людину, коли вона помирає.

 

Це дещо незвичний, і, на перший погляд, нераціональний спосіб використання простору. І це та деталь, яка дає можливість хоча б трохи більше зрозуміти місцевих.

В кімнатах-спальнях зовсім немає вікон. Світло туди потрапляє крізь прозорі двері, які виходять у довгий просторий коридор.

У кожного будинку – величезні горища. Там висушують цибулю, у виробництві якої задіяна більшість родин. А між старовинними будинками й досі збереглись низькі підземні тунелі, які використовувалися як погреби для вина.

Нова історія старого храму

Тим часом ми під’їжджаємо до храму. На початку ХІХ століття тут було створено церкву на честь Георгія Побідоносця. В 30-их роках 20 століття румуни побудували на цьому місці храм Дмитра Басарбовського. А в 1986 році його зруйновали.

Наприкінці 90-их за підтримки місцевих меценатів (зокрема, й Івана Плачкова) почалися реставраційні роботи.

Ми потрапили до храму тоді, коли там відбувався обряд вінчання. Для нас це було радше естетичне, ніж релігійне переживання, однак досить потужне. Склепіння, заселене об’ємними янголами з крилами тропічних кольорів, акцентовані яскраві обличчя святих, тиша, музика, місцева пара і церемонія лише для них двох.

Намагалися ледве не дихати. Піднялися нагору, в майстерню художників, які працювали над розписом. Зупинилися біля розібраного вертепу: самотнього віслюка, майже вмурованого в стіну. Не полишало відчуття нереальності того, що відбувається.

Тріфон Зарєзан і курбан. Традиції та страви бессарабських болгар

Вертаючись назад, говорили про найбільш важливі місцеві свята та традиції. Тут зберігся здебільшого патріархальний устрій, а місцеві знають родовід одне одного до 6-7 коліна.

Величезне значення має інститут «крисників». Тут так називають родину, яка благословляє молодят на шлюб. Між цими родинами на все життя утворюються тісні зв’язки, підкріплені численними ритуалами.

Тут й досі всім селом святкують Трифон Зарєзан – день покровителя всіх виноградарів. Цього дня підрізають лозу, а вино ллється без упину. Святкують гучно, і обов’язково готують найважливішу ритуальну страву – курбан.

По-перше, кожна родина забиває – приносить в жертву – ягня, а кров’ю молодого ягняти малює хрестик на обличчях дітей. Звісно, це вважається оберегом. До речі, подібну процедуру роблять не лише на честь свят, але й, наприклад, коли хтось хворіє чи готується до якоїсь важливої події в житті і потребує схильності святих.

Потім цілого барана фарширують булгуром та запікають на вертелі. Ми їли таку страву минулого року – і, чесно, це й досі одне з найбільш яскравих гастрономічних вражень.

Взагалі, місцева кухня неймовірно смачна. Принаймні, таким було все, що ми куштували: від бринзи та стиглих томатів з виноградною олією до солодощів.

Перекочуємо на язику слова: каверма, гюзлеме, міліна, яхнія….  У кожного слова – свій смак та запах.

Каверма –  страва з баранини.  Існує у двох варіаціях: болгарській та суто бессарабській. Болгарська каверма – це тушкована в горщику баранина з травами. Бессарабський варіант цієї страви дещо складніший: він готується саме з реберець молодого ягняти, з тельбухами, вином, прянощами та «повидлом» з паприки.

Яхнія – тушкована птиця з цибулею, часником та солодким перцем.

Гюзлеме (ними ми частувалися після того, як зібрали кілька ящиків винограду та навіть почавили його ногами) – це така перепічка з тонкого тіста з начинкою з бринзи та пряних трав.

Міліна (вона ж баниця) – листовий пиріг з дуже тонкого тіста, який заливається яйцями та молоком і запікається. Перевірено: дуже смакує з бальзамічним оцтом, який виготовляють в цьому ж селі на виноробні «Колоніст».

До речі, саме про цю виноробню ми розповімо в наступній частині рубрики «Прибульці».

Був неймовірно концентрований, безкінечний день, який не вміщується ані в 1000 фото, ані в кілька статей. Заради таких і варто подорожувати. І селище Криничне та місцеву виноробню ми категорично радимо в якості пункту призначення.

Читати ще: Прибульці. Частина 1. Ізмаїл

Фото: Дар’я Мангубі

Текст: Марія Банько

Відповідальні за пригоди: Марія Жуковська, Марина Лавренчук, Ольга Сосюра

Команда Радіо ОБ заходить в «Білий налив» за сидровими авоськами, обирає в «Канапка-барі» улюблені снеки та бере наосліп залізничні квитки. Так зазвичай починаються пригоди. Цього разу випадок подарував нам можливість протягом 18 годин їхати в задушливому купе, аби дістатися Ізмаїла – компактного міста на півдні Одеської області.

Завдяки прохолодному сидру, смачним сендвічам та нашій суперсилі весь час підколювати одне одного доба в потягу минула майже непомітно.

Далі все за розкладом – вокзал, промзона та орендоване «бунгало», яке дуже нагадувало закинуту ферму, прикрашену блискучими дискоболами.

Все це – заради того, аби гуляти, роздивлятися та фіксувати побачене для вас у фото та коротких текстах. Аби ви частіше вирушали досліджувати нетуристичні, але все ж такі варті уваги місця.

Тож, Ізмаїл. Тут п’янке легке повітря, надлишок кисню, запах квітів та ванілі. Тут ледачі безтурботні собаки та дзвінка тиша. Тут чисто і затишно. І зовсім незвичне для жителів мегаполісу відчуття простору: вузькі вулиці та рідкі одноповерхові румунські будинки з червоної цегли.

Людей небагато, і здається, що навіть о шостій вечора в четвер вони нікуди не квапляться. Тож якщо вже дуже кортить знову відчути себе «у бабусі в селі», це місто – вдалий варіант. Бігати з лозиною за коровами не доведеться, а от пережити цей особливий спокій тут можна майже на будь-якій вулиці. Сідаєш на лавку, вдих-видих, прислухаєшся, як кує зозуля, і потроху розумієш, яке емоційне комбо дарують близькість річки та степу.

Якщо «бессарабський ретріт» — це ще не все, на що ви розраховуєте, то беріть себе в руки та вирушайте на одну з двох набережних.

З першої відкривається чудовий краєвид на порт.

Біля другої набережної знаходиться старовинна мечеть – до речі, найстаріша будівля міста (XVI століття, на секунду). В ній же розміщена діорама «Взяття Ізмаїлу».

Взагалі історія Ізмаїлу губиться в пітьмі століть. Тут були античні поселення та колонії генуезців. Наприкінці XVI  ж століття турки заснувати фортецю під назвою Ізмаїл.

Протягом російсько-турецьких війн місто буде, мов м’ячик для пінг-понгу, 4 рази переходити з рук в руки, аж поки Ізмаїл не увійде до складу Бессарабської губернії Російської імперії.

Звісно, на цьому історія не скінчилася, і попереду на місто чекав і «румунський етап», і німецько-румунська окупація, і радянський період, і, нарешті, перебування в складі незалежної України.

Але менше про вікіпедію, більше – про причини затамувати подих. Ми були тут двічі, і двічі захоплювалися фантастичним заходом сонця над Дунаєм.

Ванільне небо з червоними підпалинами раптом стає холодним, майже порцеляновим. Рахуєш перші зірки. Дивишся на вузьку стрічку блакиті, а на тому боці вже зелені плавні Румунії. Дивне відчуття водяного кордону.

Ідемо повз. Зручні стежки міського парку раптом закінчуються. Ще видно верхівки міських церков (а їх в Ізмаїлі з десяток), але вже починається щось схоже на «мангрові хащі». Звісно, це лише перше враження, але тим не менш.

Далі – традиційна припортова зона з невисокими будинками, індустріальними об’єктами, кажанами та різнокольоровими вікнами адміністративних будинків.

Відразу за портом починається головна вулиця міста. З нічної темряви виринає корабель. Це пам’ятник морякам, які ходили Дунаєм. Прямо по курсу – ресторани, кав’ярні та навіть бургерна.

До речі, протягом дня ми їли кілька разів (в комплексі Dream Life та на терасі випадкового кафе «У фонтану») – і жодного разу не розчарувалися.

Можливо, справа в голоді та особливому місцевому повітрі, які працюють мов непогані приправи. Адже якось несподівано приємно було вимочувати свіжоспеченими булочками смачну підливу зі сковорідок зі свининою або мідіями, вгризатися у величезного розміру салати та все таке інше.

Що ще? Ізмаїл – зручний пункт, аби відправитися до болгарського села Криничне, в якому розташовується українська виноробня «Колоніст». У нас на неї, до речі, великі плани: подивитися на збір нового врожаю, випити непоганого вина та продегустувати місцеву бессарабську кухню. Що з цього вдасться? Обіцяємо детально розповісти в наступному випуску.

Фото: Дар’я Мангубі, Ольга Сосюра

Текст: Марія Банько

Відповідальні за пригоди: Марія Жуковська, Марина Лавренчук

 

Як і обіцяли, продовжуємо створювати для вас «сидрові маршрути». Разом з гідом Софією Грабовецькою та командою “Радіо ОБ” вирушаємо на пошуки нових цікавих історій, що ховаються на знайомих вулицях Києва. Закохуємо та закохуємося в місто, фотографуємо найцікавіше, робимо перерви на ковток холодного сидру з “Білого Наливу“. І вам радимо витратити годину-дві, аби відтворити щось подібне.

1. Старт маршруту. Білий Налив (Хрещатик, 23а)

Тут все зрозуміло. Найкрутіша в місті черга. Сидр, настоянка, лимонад, устриці, хот-доги та пироги – по 29 гривень.

Лайфхак: авоську з великою пляшкою сидру та настоянкою можна взяти без черги. 

2. Обпалені вогнем маскарони (Хрещатик, 32)

Причина першої нашої зупинки –  дещо моторошна, але дуже важлива для розуміння історії вулиці та міста в цілому. Річ у тім, но перший поверх будинку біля ЦУМу – одна з небагатьох пам’яток про те, яким Хрещатик був на початку двадцятого століття, до Другої світової.

У вересні 1941 року Хрещатик підірвали.

Після вибуху почалася страшна пожежа, яка майже винищила всі будинки. Суперечки щодо того, хто саме був винен в цьому, ведуться і досі, однак все більше переконливих джерел вказують на те, що головну вулицю міста було зруйновано саме радянською стороною.

Наразі не про це, а про те, що на цьому вцілілому поверсі можна побачити 4 маскарони – обличчя, на трьох з яких ми дуже чітко бачимо сліди пожежі. І лише одне обличчя збереглося і все ще дивиться на перехожих згори.

3. Пам’ятник Паніковському (Прорізна)

Йдемо Прорізною. До речі, таку назву вулиця отримала за те, що вона «прорізала» земляний вал, зведений ще за часів Ярослава Мудрого.

Поки підіймаймося до пам’ятника Паніковському, слухаємо гастрономічні історії.

Наприклад, про те, що на розі Прорізної та Хрещатика знаходилася надзвичайно популярна кондитерська «Жорж». Вона продавала 500 пудів шоколаду та 2000 подів шоколадних цукерок на рік. А «торт від Жоржа» вважався найкращим подарунком, коли необхідно були, йдучи в гості, вразити господарів.

Конкурентом «Жоржа» була кав’ярня «Семадені», яка розташовувалася трохи вище Хрещатиком.  Тут готували безліч цукерок, тортів, тістечок, морозиво, креми та прохолодні напої.

Кажуть, що й сам Лисенко любив поласувати «у Семадені» ананасами з морозивом. Але найчастіше сюди приходили, аби замовити каву з булочками або взяти тістечка з собою.

Повертаємося до Паніковського – відомого персонажа Ільфа та Петрова, який мав цілком реальний прообраз. Взагалі, київські жебраки – це була така окрема «каста» людей, навколо яких створювалося безліч легенд. Певну класифікацію цієї спільноти можна знайти в повісті «Київські прохачі» Нечуя-Левицького.

Так от, серед «прохачів» і, справді, було багато «ніби сліпих». І гроші вони нерідко не просили, а просто «брали». Поки ви переводите такого сліпого через дорогу, його рука вже витягає в вашої кишені гаманець.

Цікавий факт:

Як будете біля Паніковського, підкладіть під його черевик дзеркальце. Побачите секретну відповідь жартівливого героя на всі докори сумління та інші питання.

До речі, на іншій стороні Прорізної працював ще один легендарний жебрак Шпулька. Він нажебракував собі на розкішний триповерховий будинок на Бульварно-Кудрявській (і здавав в ньому кімнати за немалі гроші), та й взагалі зібрав солідний капітал.

Вдень він був головою корпорації київських жебраків, а вночі працював зв’язним між різними бандами грабіжників.

4. Пам’ятник Лесю Курбасу (Прорізна)

Наступна зупинка – пам’ятник Лесю Курбасу. До речі, осередок «Молодого театру» спочатку збирався на Фундуклеївській (Хмельницького), а в 1918 році за підтримки численних прихильників театр зміг орендувати триповерховий будинок на Прорізній, 17.

І хоча театр проіснував лише 2 роки і так не встиг повноцінно почати роботу в новому будинку, він, справді, здійснив власну культурну революцію. Врешті-решт, «…бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання і популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!...» — ідея позачасова та універсальна.

В 1976-ому було створено «Молодіжний театр», який спочатку давав вистави в будинку культури на Прорізній, 8, а потім повернувся на Прорізну, 17. В 1995-ому його знову було названо «Молодим театром». Так замкнулося коло цієї театральної історії.

4. “Мечеть” на Пушкінській

Звертаємо на Пушкінську і заходимо на одне з зелених подвір’їв.

Бачимо білосніжний купол та яскраві «мінарети». Спершу здається, що ось так у самому центрі Києва заховалася мечеть.

Але насправді це просто стилізована альтанка при посольстві Туркменії. Якби там не було, цікава знахідка та чудове місце для перепочинку.

5. Ліфт для одного (Прорізна, 11б)

Якщо є час, можна зайти в будинок на Прорізній, 11Б і покататися в найменшому ліфті у місті.

Старенька система дверей і тросів, яку вже майже ніде не знайдеш, і дуже-дуже маленький розмір (в кабіну ледве може вміститися одна людина) – ще одне місце для селфі та нових вражень.

Є кілька легенд щодо того, як з’явилося це чудо техніки. Романтична історія каже про те, що генерал, який проживав в цьому будинку, був дуже підозрілою людиною і вважав, що ліфт для одного – це спосіб захиститися від непроханих попутників. Більш ймовірна версія – ліфт добудовували згодом, і просто технічно не могли вмістити більшу за розмірами кабіну.

6. Видавництво Кульженків

Видавництво Кульженків знаходилося на Пушкінській, 4. І хоча будинок не зберігся, варто зробити на початку вулиці зупинку, аби згадати історію цього підприємства.

По-перше, тут видавалися листівки та альбоми з видами Києва, завдяки яким ми й зараз можемо уявити, яким було місто на самому початку 20-ого століття.

По-друге, тут публікувалися дуже важливі журнали, присвячені українському мистецтву. Зараз би ми сказали, що вони створювали унікальний контент. І були новаторами у сфері дизайну.

По-трете, саме типографія Кульженків друкували і державні бланки, і цінні папери, і безпосередньо гроші для уряду УНР.

Наразі на стінах сучасних магазинчиків та кав’ярень на вулиці можна знайти листівки з видами старого міста, які дуже схожі на ті, що видавали Кульженки.

А на Пушкінській, 7 розташувалася затишна кав’ярня/книжковий магазин під назвою «Моя книжкова полиця».

 

 

 

7. Каретний проїзд (Пушкінська, 8)

Вчимося дивитися вгору. На Пушкінській, 8 зберігся чудовий каретний проїзд – арка з ліпниною в грецькому стилі. І навіть спеціальні «стопери» для воріт.

Йдемо далі і потрапляємо на приємне, дуже зелене, подвір’я. Ідеальне місце для 1-2 келихів сидру та перепочинку. В якості бонусу – дивних пес на гіллі та півень, що ніби надсилає привітання до Chicken Kyiv.

8. Фундуклеївська жіноча гімназія (Богдана Хмельницького, 6)

На розі Пушкінської і Хмельницького – будівля, в якій протягом кількох десятиліть діяла Фундуклеївська жіноча гімназія.

Неважко здогадатися, що гімназія (як, власне, і вся вулиця) були названі на честь Івана Фундуклея, київського губернатора та відомого мецената.

Гімназію було засновано в 1860-ому році. А її випускницями стали, наприклад, Анна Ахматова, Наталя Полонська-Василенко та Катерина Десницька — майбутня принцеса Сіаму.

9. Театр Бергоньє / Театр імені Лесі Українки (Богдана Хмельницького, 5)

Остання зупинка цього разу – театр імені Лесі Українки, який знаходиться в будівлі з дуже насиченою історією. Точніше, спочатку з’явилося дерев’яне приміщення цирку, потім – кам’яний будинок, в якому працював цирк-театр «Альказар».

Потім протягом 20 років цей будинок орендували різні режисери та антрепренери, а наприкінці 19-ого століття у ньому відкрився один з перших в Києві кінотеатрів.

Екскурсія: Софія Грабовецька
Фото: Дар’я Мангубі
Сидр та настоянки: Білий Налив
Гуляли: Банько Марія, Лавренчук Марина, Жуковська Марія, Олексієнко Руслана